Більше автономії для університетів, більше свободи для науковців та мобільності для студентів – очікування після ухвалення нового закону про вищу освіту є високими.

Обіцяного три роки чекають. А інколи і цілих шість. Останній закон у сфері вищої освіти був прийнятий в Україні ще у 2002 році. Починаючи з того часу, безперервно тривали дискусії про те, що він потребує суттєвого вдосконалення. Хто знає скільки б ще років довелося освітянам жити за “старими канонами”, якби не останні події в країні, рушійною силою яких стала саме молодь. Адже вона ясніше за будь кого іншого розуміла, що непідписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС ще більш віддалить українську освітню систему від європейської і просто потопить її у “болоті корупції”, в якому вона й без цього застрягла.

“Спеціаліста” більше не існує

Для західних європейців такий науковий ступінь як “спеціаліст” завжди був чимось незрозумілим. Вже довгий час точилися суперечки про його ліквідацію в Україні, але на пострадянських просторах щороку вищі школи готували нові “партії” спеціалістів, котрі, як для країн ЄС, так і для всього світу, просто не існували. “Ті, хто раніше отримував дипломи спеціаліста, вони зараз вважатимуться повноцінними магістрами і матимуть ті ж права, які мали випускники магістратури.” – коментує довгоочікуване нововведення заступник голови Верховної молодіжної ради Анастасія Сабова.

Єдине, що насторожує у цій “райдужній перспективі”, так це те, що державні заклади вже отримали цього року замовлення на “спеціаліста” і, відповідно, вже прийняли до лав своїх вищих шкіл студентів, котрі зараз просто у розпачі. Вони налякані даним положенням закону і безперспективністю свого майбутнього навчання. Що робити з ними представники Міністерства освіти поки ще не вирішили.

Європейський диплом – європейські правила

Ще одним “каменем спотикання”, котрий закривав українським студентам двері, вікна і навіть кватирки в Європу був український диплом, котрий не визнавався за межами держави. Обіцянками про видачу дипломів “європейського зразка” українських студентів “годували” вже довго, та от до діла, чомусь, так і не доходило. Звісно ж, основна перевага полягає в тому, що студенти тепер можуть бути більш мобільними і продовжувати свою освіту в будь-якій європейській країні. “В Україні мають запровадити ECTS, це європейська кредитно-трансферна система, коли усі ці бали будуть переведені у неї, тоді все буде відбуватися більш-менш зрозуміло. В минулому це викликало великі труднощі, коли студент, закінчивши тут бакалаврат, хотів поїхати закордон на магістратуру і потрібно було перераховувати ці кредити і перекладати навчальні плани”, – пояснює Анастісія Сабова.

Прощавай, бюрократіє?

“У Західній Європі є усвідомлення того, що наука має приносити задоволення науковцеві і користь людям. Коли я бачила викладачів, котрі захищалися в нас, в Україні, то перше, на що звертаєш увагу – вони дуже змучені. Вони мають постійно займатися якоюсь звітною “писаниною”, тут такого немає”, – розповідає докторантка Ольга Кмита, котра вже протягом останніх декількох років, отримавши грант від західного фонду, займається науковою діяльністю у Відні. Дівчині є з чим порівняти, оскільки вона довгий час робила наукові дослідження в Україні.

Новий закон обіцяє полегшити умови праці для українських дослідників, зокрема зменшити навчально-педагогічне навантаження, яке, за словами першого проректора Українського католицького університету Тараса Добка, є “прокляттям” української освіти”. Також проректор додає: “Пересічний український викладач міг мати по 15-20 аудиторних годин на тиждень, тоді як на Заході це не перевищувало 12-ти годин. Максимальне навантаження на викладача складало 900 годин на рік, новим же законом воно знижене до 600. Тобто на третину, а це багато”.

Концентрація саме на науковій діяльності, а не на формальних моментах, ось головне нарікання молодих науковців, котрі вже спробували попрацювати закордоном і Ольга не є виключенням: “Тут я розвиваюсь, як науковець. В Україні я б мала більше займатися бюрократичними процедурами. Але якщо ця реформа дійсно змінить щось на ділі, то я б повернулася і працювала б в Україні”,- висловлює сподівання дівчина.

Автономна республіка “Університет”

Тепер університети будуть мати набагато більше прав: адміністративних, навчальних , а головне – фінансових. Вони самі будуть розпоряджатися коштами, які зароблятимуть від контрактників або від наукової діяльності. “До цього часу потрібно було питатися дозволу у міністерства за кожну гривню, котру хотів витратити університет”, – скаржиться Тарас Добко з католицького університету.

Що ж стосується студентського самоврядування, то тут справи суттєво не змінилися. Пропозицію збільшити відсоток, котрий буде йти на потреби “студентського органу”, з 0,5 до 1 відсотка у новому законі не ухвалили. Анастасія Сабова з молодіжної ради побоюється, що університетське керівництво може повернутися до “старого сценарію” розподілу цих коштів: “Ректори починали під ці 0,5 відсотка вписувати, наприклад, що студентське самоврядування захотіло змінити лампочки в гуртожитках студентів, або студентське самоврядування вирішило когось привітати з ювілеєм чи ще щось таке…”

Щодо “плюсів” і “мінусів” нового закону існують як оптимістичні, так і песимістичні оцінки. Утім, і викладачі, і студенти констатують: він стане потрібним поштовхом для масштабних, давно назрілих реформ в освітній галузі.

Юліана Матусова

Джерело: Deutsche Welle