Всеукраїнський фестиваль «Лемківська писанка», який цьогоріч всьоме напередодні Великодня відбувся у Львові, нагадав учасникам та гостям (здебільшого людям, яких колись примусово переселили із лемківських земель), що в сучасному світі залишилося не так багато символів, які б наскільки сильно прив’язували їх до батьківської землі, як проста воскова писанка.

Пані Марія Хомик-Одрихівська розповідає, що коли їхню сім’ю виселили, їй було не більше восьми років, але писанки вона розписувала ще з ранішого дитинства. Разом з мамою використовувала тільки старовинну воскову техніку, якою розписує писанки до сьогодні.

«Що стосується орнаментів, то ми використовували тільки найпростіші: сонечко, лапки і різні кривульки. Якщо майстриня мала більше часу — писала писанку в декілька кольорів, менше — в один, але крашанок спеціально не робили, бо казали, що то «писанка лінивого», – розповіла пані Марія.

Вона зазначила, що зараз пише шпилькою, але дома, до виселення, писали голкою або загостреним сірником і використовували тільки природні фарби: цибулиння, кропиву, різні зела, кору дикої яблуні, – з яких запарювали концентрати, придатні для фарбування яєць.

Попри те, що пані Марія пише писанки тільки лемківські, каже, що їй дуже подобаються сучасні техніки писанкарства, бо «… якщо не буде змін, мистецтво перестане розвиватися». «Важливо, щоб в писанкарстві буяла фантазія, воно має бути дуже сучасне, бо, обов’язково, це (писання писанок) має подобатися дітям, в іншому випадку — тисячолітня традиція помре», – наголошує Марія Хомик-Одрихівська.

Майстриня розповіла, що кожного року ходить на фестиваль лемківських писанок, бо це для неї важливо, тому що в житті пережила моменти, коли здавалося, що писанка вже нікому не потрібна. За словами пані Марії, за той невеликий проміжок часу, відколи почався фестиваль, якість лемківської писанки зросла, є змога відібрати кращі зразки для новоствореного музею лемківською культури в Шевченківському гаю.

Катерина Поднєжна (майстриня з міста Кременця Тернопільської області) розповідає, що лемківська писанка, можливо, найпростіша з усіх писанок і, навіть, маленька дитина може навчитися її малювати. Простота стосується і гами кольорів. Найчастіше використовують теплі весняні кольори, але є кольори яких лемківські писанкарі намагаються уникати. Наприклад, фіолетовий — символ смерті, чи жовтий — символ тривоги та суму.

«Сьогодні писанки втратили своє сакральне значення. Майстри пишуть ті взори, які вміють і відчувають, але не надають їм священного значення. В давнину, це було по-іншому: малювали сонечко бо хотіли тепла, жінки малювали квіточки, бо хотіли народити дитину, дівчата, які хотіли вийти заміж, малювали віночок, бо вірили, що все загадане під час писання писанки збудеться», – розповідає Катерина Поднєжна.

Інша майстриня Ольга Кашенко з Яремче розповіла як дуже чітко розрізнити лемківську, бойківську і гуцульсьтку писанку. Різниця, в першу чергу, полягає в техніці малюнку: бойківську і гуцульську пишуть писачком-лієчкою, відповідно взір виходить більший та з геометричними рівними лініями, а лемківську пишуть шпилькою чи загостреним сірником. Відповідно, усе просто – тільки крапка і кома, з яких майстри вже роблять сонце, зорі, колоски, інколи хрести.

Пані Ольга розповідає, що через свою простоту і легку техніку, лемківська писанка добра для навчання дітей. У своїй школі — в Яремчі — писанкарства вчить 25 дітей. Які окрім того, що самі вчаться малювати, допомагають їй реставрувати старі писанки. За допомогою компресора видувають вміст писанки, оцтом обробляють середину, а унікальні стародавні узори покривають лаком, щоб на сонці колір не вицвітав. В такому стані писанка може зберігатися десятиліттями.

Що стосується кольорів писанок, то пані Ольга Кашенко вважає, що традиційна лемківська писанка схожа до святкового одягу, в якому люди ходили на Великдень. Хоча, зазначає майстриня, цьому є дуже логічне пояснення: писанкарі використовували ті барвники, що й для одягу, звідти і схожість.

Писанкарка, дослідниця лемківської писанки, викладач Школи народних мистецтв у Львові Марія Янко розповідає, що ознакою лемківської писанки є чіткий поділ на дві, іноді чотири чи шість частин. Кількість частин має своє значення: якщо дві — то це символізує небо і землю, якщо чотири — то це пори року і т. д. А найпоширеніший символ лемківської писанки — сонце, яке є символом життя. Також використовують зображення зірок, віночки, колоски, стебла калини чи винограду, вужа, якого вважають охоронцем дому. Окремо — це символ хреста і пташки, яка приносить весну. Пані Марія каже, що на давніх писанках інколи знаходить зображення риби, раннього символу християнства, але це трапляється дуже рідко.

Майстриня спростовує міф, що лемківська писанка суттєво відрізняється від бойківської. На її думку, є дуже багато змішування, а сьогодні, коли більшість лемків виселена зі своїх етнічних земель говорити про мистецьку чистоту взагалі немає сенсу.  Єдине, що має значення – це те, щоби лемківська писанка була популярною, щоби діти і дорослі хотіли її писати і тим самим, не дали померти традиційному українському мистецтву.

Джерело:

Збруч