Проректор УКУ вважає, що рівноправність приватних і державних ВНЗ допоможе розвивати усю освіту, бо підвищить рівень змагальності в дуже повільному освітньому полі України. 

Тарас Добко пише, що в європейських країнах  вища освіта  завжди вважалася громадським благом, тому і оплата, зазвичай, здійснювалася  за рахунок держави, тобто зі сплачених громадянами податків. Наводить дані, що в континентальній Європі,  понад 90% від усіх студентів досі перебуває в державних університетах, саме тому, що вищу освіту вважають колективним благом, відповідальність за яку несе суспільство. 

На думу проректора,  на початку 90-х були об’єктивні причини, які зумовили легалізацію платної вищої освіти, а також появу і різке збільшення кількості приватних вишів: вища освіта стала масовою, Україна перебувала в глибокій економічній кризі, тож можливість набирати студентів на контракт університети розглядали як нагоду покращити свою матеріальну базу та підвищити зарплату викладачам. Та все ж,  на думку Тараса Добка, всі  зміни у вищій освіті відбувалися відрухово, невідрефлектовано, без переосмислення філософії вищої освіти. 

«Наступна проблема приватних вишів, – про яку пише Тарас Добко, – полягає в тому, що всі закони про вищу освіту писали для державних вищих навчальних закладів, а все, що згадували про приватні, виглядало доштукованим,  неприроднім. Протягом двадцяти з хвостиком років ні суспільство, ні держава так і не виробили цілісного бачення, що таке недержавна освіта, навіщо вона потрібна і яке місце повинна займати».

 Проректора УКУ вважає, що закон слід писати з тією мотивацією: «Якщо Університет  виконує встановлені державою вимоги до освітніх послуг і робить це краще за інших, то має право на державне замовлення, бо держава зацікавлена ефективно витрачати податки своїх громадян і забезпечувати для них надання якісних послуг – байдуже, чи це робить державний, чи приватний університет». 

Тарас Добко наводить ще одну ознаку нерівноправності в сфері вищої освіти: державні навчальні заклади мають статус неприбуткових організацій, їм надано пільги при оплаті комунальних послуг, інші додаткові соціальні бонуси. А приватні університети підпадають під дію закону про підприємництво і відповідне оподаткування. Для чинного законодавства, пише проректор,  приватний виш не відрізняється від будь-якого іншого бізнесу: бензоколонки, супермаркету чи будівельної компанії.

«Те, що закон робить таку велику різницю між приватними і державними вишами,  зробило багато приватних університетів безплідними, – пише Тарас Добко. – На сьогодні, більшість приватних ВНЗ зовсім не займаються наукою, тільки надають освітні послуги, тобто заробляють гроші. Відкривають ті  програми, які порівняно дешеві «у виробництві», але швидко дають фінансовий результат. В Україні немає приватних університетів, які б готували фізиків, хіміків, інженерів».  

Новий закон «Про вищу освіту», який Верховна Рада прийняла у першому читанні, на думку Тараса Добка, змінить правила гри, адже вперше в історії незалежної України закон надає рівні права державним і приватним ВНЗ, впроваджує  конкуренцію між ними і визначає якість, як головний критерій розподілу державного фінансування. 

«Не треба боятися рівноправності для приватних вишів, – резюмує проректор УКУ, – конкуренція зробить сильнішими самі державні ВНЗ, підвищить градусзмагальності й на так не надто динамічному освітньому полі України, заохотить державні навчальні заклади ставати більш підприємливими і менш залежними від державних субсидій».

Джерело:

Лівий Берег