(Матвійчук Тарас Дмитрович, викладач кафедри педагогіки, гуманітарний факультет)

У кожній нації, в народі кожнім,
Чи то в багатім, чи то в менш заможнім,
Повинна бути своя вища школа,
Що день і ніч плекає віру, вірність, мову.
Для українців, в час наш визначальний,
Це має вплив значний і вирішальний.
Бо не лише добробут нас веде в майбутнє,
А віра в Бога, праця й слово путнє.
На щастя й радість, Боже провидіння
Для нашого нового покоління
Створило такий вищий храм науки,
Щоб вивести дух нації з руїни –
Університет Католицький для України.
І хоч не всі ідеї втілені сьогодні,
Проте, великих змін напередодні
Цей заклад вже є праці еталоном,
Освіти вищої й духовної каноном.
І хоч як швидко дні би не минали
Усі хто вчитись сіли на ці лави
Обов’язково скажуть своє слово
В історії і в поступі свого народу.
На кожну гарну річ, яку формують люди,
Чекають іспити на міць завжди і всюди.
Та це лише дочасні за добро змагання,
Для щирої спільноти це загартування.
Усе, що створено під небом синім,
І завтра, і колись й ще нині,
Обов’язково має сенс й мету
Покликання своє має й УКУ.
Мета спільноти – це не тільки жити,
А й в найтемнішу ніч на висоті світити.
Світити як лампадка й не згорати
Й освіти ниву зерном правди засівати.
На приклад Ваш чекають не лише студенти,
Майбутні педагоги і доценти.
Від Вас дороговказу як знання творити
Чекають інші вищі заклади освіти.
І не хвилюйтесь з віку молодого,
Усе велике починається з малого.
Студенти, вчіться вгледіти людину
У всіх, кого стрічаєте у кожну днину!
Викладачі, пригляньтесь до своїх студентів пильно,
Їм донесіть любов до знань, науки й віру сильну!
Випускники! Щоб не томились крила в життя леті
Відвідуйте каплицю в університеті!
Бо кожен з Вас зовсім не випадково
Обрав таку життя дорогу.
Тож, ні на мить не зупиняйте працю щиру
Заради віри, щастя, волі й миру.
Хай Бог усім добро благословляє
Хай Україна сонцем ясним сяє.