Високоповажному Пану Дмитру Табачнику
Міністру освіти і науки України
Міністерство освіти і науки України
Проспект Перемоги, 10
м. Київ, 01135

25 листопада 2010 р.

Високоповажний Пане Міністре!

Український католицький університет (УКУ) вітає зусилля та ініціативи, спрямовані на реформування вищої освіти в Україні. З часу свого заснування УКУ не тільки успішно реалізував ряд інноваційних освітніх програм та проектів, які здобули національне та міжнародне визнання, а й став активним учасником процесу напрацювання концепції вищої освіти та стратегії її реалізації.

УКУ був одним із ініціаторів створення консорціуму із 8-ми українських університетів, який у 2005-2009 роках розробив концепцію університетської автономії та проекти положень щодо її запровадження, які були передані на розгляд Президента України та Кабінету міністрів. У жовтні 2009 року наш Університет надіслав свої коментарі та пропозиції до минулорічного проекту закону «Про вищу освіту», який був винесений МОН для публічного обговорення.

Колектив УКУ переконаний, що Україна потребує докорінних і системних реформ, які не тільки наблизили б нас до європейських засад вищої школи й академічних стандартів, а й стали б прикладом довгоочікуваної модернізації нашого суспільного життя. Елементами такої реформи мали б стати удосконалення системи ЗНО якості знань школярів при вступі до ВНЗ України, надання ширшої реальної автономії українським університетам, створення конкурентного освітнього та дослідницького простору для державних та недержавних університетів, акцент на якісних критеріях оцінки діяльності вищих навчальних закладів та інтеграція в освітній європейський простір. Здійснення цих кроків стане запорукою майбутнього поступу України і створить умови для виховання нової національної, духовної, політичної, економічної та культурної еліти.

Сьогодні, коли МОН пропонує на розгляд української академічної спільноти чергову редакцію проекту Закону «Про вищу освіту», ректорат УКУ, провівши внутрішньоуніверситетське обговорення проекту, а також після консультацій з представниками інших українських університетів, вважає доцільним висловити декілька принципових коментарів, які сигналізують про поважні вади законопроекту і свідчать про потребу переосмислення та корекції ряду філософських, ціннісних та методологічних передумов, покладених у його основу.

Інтеграція в європейський освітній простір. Проект Закону декларує інтеграцію «системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти та Європейській простір вищої освіти» (ст. 3). Проте, реально адаптація українського законодавства до вимог Болонського процесу відбувається радше за формою, а не за змістом, позаяк не передбачає встановлення відповідності національних рівнів до європейських циклів освіти. Європейська кредитно-трансферна система не згадується взагалі, а механізми для розвитку мобільності студентів і викладачів практично відсутні.  Відповідно, не йдеться про гнучкі траєкторії навчання у вищій освіті, як також і про додаток до диплома європейського зразка. Проект Закону не передбачає відповідної моделі визнання здобутих за кордоном наукових ступенів, що у європейській практиці належить до компетенції самих університетів. Немає чіткості щодо Національної рамки кваліфікацій, формування національної стратегії «освіти впродовж життя» тощо.

Університетська автономія та академічна свобода. Розширення університетської автономії в даному проекті Закону виявляється дуже скупим навіть порівняно із попередньою версією законопроекту від 2009 року і більше нагадує спробу держави надати певні привілеї найбільшим державним університетам з метою утвердеження їхньої монополії на ринку освітніх послуг (ч. 3 ст. 2). Натомість, за логікою, на якій ґрунтується практика функціонування та розвитку кращих університетів у провідних державах світу, процес розширення університетських повноважень залежить насамперед від зростання якості викладання, навчання та наукових досліджень у кожному конкретному навчальному закладі.

Тому автономія університетів мала би передбачати можливість самостійного визначення політики освітнього процесу, академічної структури і навчальних програм, кадрових та фінансових питань. Важливою передумовою і складовою автономного існування університету є усвідомлення відповідальності університету перед суспільством, якому він покликаний чесно, кваліфіковано і самовіддано служити. Автономія ВНЗ передбачає як condition sine qua non прозорість освітньої політики університету та його відкритість до громадського і державного моніторингу якості освітніх послуг.

Вищі навчальні заклади приватної форми власності. Судячи із загальної риторики та філософії законопроекту його автори апріорі вирішили, що приватна освіта не може бути суспільним благом і що за нею стоїть лише приватний бізнес-інтерес засновників. Відтак вищий навчальний заклад приватної форми власності позбавлений будь-яких пільг, зокрема щодо оплати комунальних послуг, а також не отримує жодної урядової підтримки ні у вигляді стипендій для студентів чи додаткового соціального забезпечення викладачів, ні державного замовлення на підготовку фахівців тощо.

За цією логікою законодавець надає додаткові права з автономії не за дотримання високої якості академічного рівня, а за корпоративну приналежність до категорії ВНЗ державної форми власності. Такий підхід веде до дискримінації ВНЗ приватної форми власності, невиправдано обмежує їхню конкурентоздатність на ринку освітніх послуг і порушує права громадян, які навчаються та працюють у приватних ВНЗ.

Якість освіти. Намагання гарантувати якість освіти, ввівши формальний параметр чисельності студентів як базового показника для класифікації вищих навчальних закладів та спектру їх освітньої і навчальної діяльності, ігнорує світовий досвід і створює поважні труднощі для розвитку конкурентоспроможності вищої освіти в Україні. Загальноприйнята філософія формування якісної системи університетської освіти говорить про те, що досягнення цієї мети передбачає зосередження основного акценту на якісних, а не кількісних критеріях.

Очевидно, що відповідальність за якість підготовки студентів повинен нести університет і посвідчувати відповідний рівень знань і компетенцій випускників своїх програм власним університетським дипломом, а не дипломом державного зразка. Насправді, наявність єдиного диплому державного зразка є «прикриттям» слабкості та неконкурентності для одних університетів та демотивуючим і девальвуючим чинником для провідних університетів.

Викликає тривогу запропонована норма, яка нівелює зовнішнє незалежне оцінювання, дозволяючи ВНЗ проводити свій іспит або співбесіду з профільного предмету (ст. 33). На початковій фазі реформування системи вищої освіти ЗНО має залишатися основним критерієм вступу до університету, оскільки дозволяє ефективно протидіяти корупції.

Отже, на думку колективу Українського католицького університету, слід зробити загальний висновок: на жаль, запропонований законопроект, попри ряд слушних положень, не відповідає тим вимогам часу, які стоять сьогодні перед вищою освітою в Україні. Зокрема, він не передбачає:

• механізімів реальної інтеграції українських університетів в освітній європейський простір;
• надання ширшої реальної автономії українським університетам в залежності від якості викладання, навчання та наукових досліджень у кожному конкретному навчальному закладі;
• створення рівноправного конкурентного середовища для державних і приватних навчальних закладів, яке не допускало б приниження останніх і стимулювало б позитивні зміни в системі вищої (а опосередковано й середньої) освіти;
• реального механізму та моделі залучення незалежних установ до контролю якості освіти, створення відповідних незалежних кваліфікаційних та експертних центрів, як і розвитку національних рейтингів ВНЗ, що в підсумку увічнює застарілі форми монопольного контролю з боку держави.

З повагою,

Володимир Турчиновський
в.о. ректора