3 лютого в УКУ відбувся семінар кафедри богослов’я на тему «Переклади Святого Письма в Україні до ХІХ ст.: найважливіші рукописи і друковані видання церковнослов’янською і староукраїнською мовами», на якому доповідав доцент кафедри богослов’я о. Тарас Барщевський. 

18 листопада 2014 року о. Тарас захистив докторську дисертацію в Папському салезіанському університеті в Римі (Італія) про переклади Святого Письма українською мовою в історичній та сучасній екуменічно-літургійній перспективах. Отець Тарас розпочав свій виступ із впровадження читачів у ширший контекст перекладацької діяльності, а другу частину семінару присвятив маловідомій історії перекладів Біблії, що існували на українських теренах.

Тraduttore tradittore («перекладач – зрадник оригіналу») – афоризм, який  підкреслює одвічні дилеми, з якими стикаються фахівці у цій ділянці: бути дослівним чи «переспівати» оригінал, робити переклад формальним чи динамічно-функціональним, який би враховував можливості перекладача? Отець Тарас зазначав:  «У перекладацькій справі сходяться і перебувають у напрузі як мінімум три такі вразливі «полюси» життя людини, як релігія, політика та мова». Тому й не дивно, звідки стільки дискусій з приводу легітимності тих чи інших перекладів. Він наголосив: «Переклад має зберігати можливості різних тлумачень. Адже об’єм коментарів на окремий уривок Священного Писання значно більший, ніж займає цей конкретний уривок, а все-таки текст Біблії завжди має більший потенціал і глибину, ніж коментар на нього».

Презентація методології перекладу  викликала жваву дискусію. Зокрема, прозвучали питання, чи дійсно інша форма означає інший зміст; яким чином поняття богонатхненості священних текстів стосується їх перекладів, і на що може сподіватися адресат тексту. Крім того, дискутували і про адаптовані видання Святого  Письма: «Вважаю, що в нашому контексті потрібні чотири такі переклади, – каже о. Тарас: – для науковців, для духовних рефлексій, для літургійного вжитку, і катехитичний».

Директор бібліотеки УКУ і перекладач патристичних текстів Тарас Тимо під час дискусії зазначив про шкідливість певного сучасного егоцентризму, який вимагає, щоб усе було максимально прозоро: «Це дивно, але, хоча занурення в таємничий світ літератури є частиною досвіду літератури, однак від Біблії часто вимагають протилежного. Люди бояться зануритися у її малозрозумілий світ. Але ж християнство є релігією воплочення: Бог, спускаючись до рівня людини, очікує також і від неї виходу зі своєї шкаралупи, часом – абстрагування від своєї точки зору! Переклад не має бути егоцентричним», –  завершив свої рефлексії Тарас Тимо. У цьому контексті доповідач о. Тарас додав також, що «тексти повинні «зрушувати» читача з місця, змушувати його вийти їм назустріч», і вони справді мають цей потенціал. Отець Тарас теж наголошував на парадоксі, що переклади вимагають відмови від власного «я»: клопітка праця перекладача переважно залишається невідомою іншим, і в цьому є певний сенс. «Чим менше «перекладача» в тексті, ти більше у ньому, власне, Слова Божого. Переклад Біблії не може бути платформою вираження індивідуальності перекладача, хоча б тому, що тоді втрачаються відмінності між різними авторами численних книг Біблії, тонкощі їх стилів тощо», – каже о. Тарас.