Про особливості дієвої євангелізації та різницю між духовністю і релігією розповів у своїй лекції «Духовність у наш час» чеський філософ, священик, дисидент і радник президента Чехії Вацлава Гавела — Томаш Галік.

«Євангелізація стане дієвою тоді, коли набуде форми діалогу із шукачами Бога і відповість на їхні повсякденні питання», — зазначив богослов у своєму виступі перед студентською спільнотою Українського католицького університету на зустрічі 17 вересня.

Він сказав, що проблема сучасного християнства не в тому, що воно не знає відповідей, а в тому, що забуло запитання, на яке треба відповідати. Як вважає Томаш Галік, нині християнство стало спробою «навернути поган» до церкви, а євангелізація – спробою пробудити християн із самобуття до смиренного християнства. «Зараз назріла потреба у новій євангелізації, в основі якої лежав би глибокий духовний вимір та діалог із культурним середовищем», — відзначив Томаш Галік. Він проводить межу між релігією, яка  обмежує і накладає кордони, та духовністю, яка ламала ці кордони.

Лектор зауважив, що у даному контексті революційною стала новина Апостола Павла, який говорив про появу Ісуса Христа як про початок стирання релігійних, культурних і соціальних поділів між людьми. Це звучало як заклик до об’єднання – не було різниці, чи «хтось єврей, чи поганин, чоловік чи жінка, багатий чи бідний, раб чи вільний: у Христі ми усі – одне, ми нове сотворення».

«В ім’я цього заклику раннє християнство вийшло за межі юдаїзму у світ, що сформувався під впливом елліністичної філософії та римської політики, — наголосив Томаш Галік. — З часом християнство породило ґрандіозну культуру». Однак богослов ставить запитання, чи не усталилося християнство в межах і мові тієї культури такою мірою, що перестало бути силою, яка ламає усі перепони і промовляє до людей усіх культур? «Поступово християнство стало релігією поруч з іншими релігіями, — говорить священик. — Євангелізація поступилася місцем християнізації – спробам додати нові території до існуючої культурно-політичної імперії не лише у культурно-духовному, але і у географічно-політичному розумінні – часом навіть «вогнем і мечем».

У таких умовах виникає потреба запровадження «нової євангелізації», у якій вагомими є діалог із культурним середовищем та глибокий духовний вимір. За його словами, вона повинна стати, по-перше, автентичною духовною відповіддю на запити нашого часу, а, по-друге, спрямованою до шукачів Бога не в сенсі навернених до певної церковної спільноти, але як заохочення до спільного пошуку.

Поняття «терпеливої віри» чеський філософ окреслює у книзі «Терпеливість з Богом», що стала світовим бестселером. «Я не з тих, хто відстоює «нерушиму віру»: що не тремтить —  те не є міцним, — пояснює Томаш Галік. — Віру і сумнів я вважаю такими, що потребують одне одного». З його слів, віра без сумніву й критичного мислення може призвести до фанатизму, до наївної марноти фундаменталістів, а сумнів без віри – до цинізму і гіркого відчаю.

Відтак, «терпеливу віру» у своїй книзі Томаш Галік змальовує як віру, яка зазнала зранення, але від того ще більш зміцнилася. Як приклад людини з такою вірою він наводить Матір Терезу Калькутську, духовне життя якої називає «прірвою темної ночі». «Ця жінка, можливо, із солідарності терпіла не лише дні й роки соціальних бід сучасного світу, — розповідає богослов. — Вночі вона відчувала і його ментально-духовну біду, депресію, і досвід мовчання Бога».

На переконання Томаша Галіка, людина із зраненою вірою починає краще розуміти інших шукачів Бога та співчувати їм, хоча її віра, наче перебуває в подорожі і має на собі шрами, як і тіло воскреслого Христа.

Тест на автентичність істинної віри, каже богослов, треба проводити, перевіряючи її на такі шрами. Лектор спонукає задуматися, що пропонує нинішній ринок релігій і чи ці релігійні товари мають на собі якісь знаки ран, чи лише обіцяють швидке щастя, успіх і вдоволення? У цьому контексті він переводить погляд на Ісуса, який показав Свої рани, щоб і нам стало відваги визнати і не приховувати своїх ран, а головне, не боятися, не ігнорувати, а торкнутися болю і біди сьогоднішнього світу.

Нотувала Ірина Наумець

Джерело: Богословський портал