Нижче наводимо три тексти студентів УКУ – переможців конкурсу «Моя словесна ікона святого Апостола Павла», що його проводив філософсько-богословський факультет 21 травня.

Ольга Сорока,
студентка ІІ курсу ФБФ

Різнобарв’я життєвого портрету апостола Павла

«Павло був вовком і став ягням. Був терням і став виноградом. З ворога став другом, з буряну – хлібом… Хулитель став богословом, гонитель – благовісником, мучитель – керманичем, зрадник – сподвижником».
Св. Йоан Золотоустий

На полотнище м’якими мазками стеляться барви. Одна переходить в іншу, а та – в ще іншу, і так на мольберті дивними, подекуди непевними вкрапленнями виливається вся палітра кольорів. Дивно, але є тут і холодні, і теплі відтінки, вони без жодного натяку на непоєднуваність гармонійно переплітаються.

Життя людини нагадує те полотнище, правда, не завжди вона розуміє, що для цілісної картини потрібні як світло, так і тінь. Іноді в труднощах говорить сама собі, що вже не може бути ніяких барв, називаючи своє життя чорно-білим. Але майстер, який малює нашу картину, насправді хоче передати різнобарв’я, а не обмежити графікою.

Життя святого апостола Павла може послужити для нас прикладом насиченості кольорів. Для повноцінного його змалювання потрібно було чимало різких, неочікуваних мазків.

Жорстоко впиваються в полотно події переслідування християн, а особливо смерть Стефана. Савло ніколи не думав про можливість зміни свого погляду на християнство, він був переконаний, що його потрібно викорінювати, караючи його прихильників ув’язненням чи навіть смертю. Чоловік зі сформованими поглядами, підтримкою чиновників, пихатий, самозакоханий та самовпевнений вирушає до Дамаску, де знову його чекає розправа з «псевдовченням». Але цей шлях, за задумом Художника, мав вже набрати інших кольорів. Вони вливали світла, яке не зрівняється навіть з яскравим сонцем. Савло чує голос, який знає його на ім’я, який питає: «Чого переслідуєш мене»? Хто це кличе його, Савло не знає, не бачить нічого, окрім яскравого світла. Мабуть в його голові виникає сотні питань, сотні думок рояться, наздоганяючи одна одну, але чоловік питає: «Хто ти, Господи?» (Ді. 9, 5а). Невже голос, який дорікає йому, голос Бога? Але Савлу не довелось довго шукати правдоподібної версії, бо почув підтвердження: «Я – Ісус, що його ти переслідуєш» (Ді. 9, 5б).

Зустріч з Господом змінила картину, тепер на ній зовсім інше зображення – портрет людини, яка втратила старі, зашкарублі з роками принципи. Весь світогляд Савла розбивається об незаперечний факт зустрічі з Богом, якого він так нищив та переслідував. Савло не може залишатись таким, яким він був. Самодостатність та пиха вже нестрашні для нього, бо тепер він сліпий, тому без допомоги не добереться Дамаску.

В нутрі Савла мали б нуртувати бунт та обурення, що Господь послав йому це, але читаємо, що він жив три дні молитвою та постом. Куди подівся імпульсивний, гарячкуватий чоловік? Що змушувало його перемінитись, адже Господь не відбирав від нього вільного вибору? Мабуть причиною всього була та зустріч, яка зруйнувала всі погляди Савла. Це була зустріч з воскреслим Христом, тобто доказ того, що Він – Месія. Зрозуміння правди про люблячого та доброго Бога, який замість того, щоб покарати гонителя вірних, кличе його до свідчення поганам, знімає пелену з очей. Чоловік усвідомлює, що Христос – Божий Син, Спаситель, свідомий також того, що не ділами Закону виправдається перед Богом, але вірою в Євангеліє – це стає центральним образом картини. Мучитель Савло перемінюється на свідка великої Божої любові Павла.

Чи легким було для Павла піти проти вже заслуженого авторитету? Мабуть на це питання можна відразу відповісти тверде «ні», бо плисти проти течії треба мати достатню сміливість. Він був гонителем християн, а тепер і сам хрестився – такого повороту подій не чекав ніхто. Цю новину певне знали всі, так як Павло був публічною людиною. Мабуть чимало людей його висміювали, хтось, може, зневажав, але він йшов за Христом, якого щойно пізнав. Не можливо сказати напевно, але природньо було б, якби Павло сумнівався в своїх майбутніх кроках, відчував себе меншовартісним чи погордженим людьми. Він взагалі випав з суспільного кола, в якому жив, в якому заслужив авторитет, де мав друзів чи однодумців, і зрештою, міг би почуватись дуже самотньо.

Дивний задум Божий кликав Павла до служіння, до проповідування Христової благовісті поганам, але чи чув себе на силі сам Павло, сказати важко. Після всіх переслідувань, мучеництв, смерті Стефана, в яких брав участь Павло,чи легко було взятися до проповіді? Чи простив він сам собі? Важко уявити, як Павло, щойно отримавши спасіння, повинен був зробити спасіння інших справою свого життя. Але саме завдяки сміливості та великій довірі до Христа, яких можемо вчитись від апостола, здійснилось стільки місій, Христа пізнали так багато народів.

Кожен шлях починається з кроку. Для когось він дається легко, для іншого – навпаки, з великими зусиллями, хтось все життя обмірковував його, а інший просто зустрівся з потребою його зробити. Хтось, як Савло боровся проти Бога, але повинен також навчитись від Павла довіритись Воскреслому.

Наші картини малює Господь, але не без нашої участі. Він – художник, ми ж – пензлі. Наше життя може бути різнобарвним, але лише тоді, коли перестанемо бунтувати проти майстра, коли в тиші свого серця і смиренні духа промовимо разом із апостолом Павлом: «Бог і Отець Господа Ісуса, – благословен вовіки!» (ІІ Кор. 1, 31)