Президент УКУ, митрополит Філадельфійський, владика Борис Ґудзяк провів онлайн-зустріч з працівниками університету на тему «Що відкрили мені пандемія, карантин та ізоляція». Він поділився настановами про те, як зберігати душевний спокій та віднаходити сили до продовження шляху. Далі подаємо тези владики. 

• Час карантину і загалом цей рік для мене є переосмисленням багатьох речей. Карантин, який є відокремленням, я переживаю гостро і глибоко. Це новий досвід. Я вже 7 тижнів не був у машині, кортіло поїхати на візитацію до сусідньої церкви в неділю, але залишатися вдома – означає залишатись вдома, намагаємося дотримуватися правил. Багато часу проводжу на самоті, трохи їжджу велосипедом, знайомлюся з Філадельфією. Бачу, що чимало завдань треба починати наново, і, думаю, що ми всі зараз покликані робити це. Вірус відділяє те, що було, від того, що буде. Важливо зуміти зберегти добрі традиції, духовний зв’язок і саме життя.
• Церква мене покликала до служіння в інших країнах, але досвід з УКУ залишається особливим. Цей період не завершується, не залежить від географії, він глибокий і тривалий. Я став студентом УКУ в Римі в 80-х роках — відтоді спільнота є моїм домом. УКУ мені допомагав і в Парижі, підтримує і тут, у служінні в Філадельфії. У розмовах з різними людьми в Америці тема УКУ звучить постійно. Я хотів би підкреслити: для мене ваше буття є джерелом надії.
• Протягом цьогорічного Великого Посту  я мав нагоду пережити реколекції з особливим реколектантом, правдивим старцем; він звернув увагу на питання, яке досі залишається відкритим, не тільки в мене. Це є питання батьківства. Люди настільки зранені неналежним батьківством, у школі, на роботі, в церкві, чи суспільстві, що це стає перепоною у досягненнях. Я відчуваю, що цього бракує і в церкві, і Америці загалом.
• На нещодавньому сенаті ми говорили про те, як впоратися університету з сучасними викликами. У світі є кілька тисяч католицьких університетів. Після цієї кризи чимало вишів, релігійних чи світських, можуть закритися, інші втратять десятки мільйонів зі свого бюджету. Є проблема з тим, як забезпечити університет, який не має державного фінансування, як спонукати жертводавців відгукнутись і на цю кризу. Я вражений, наскільки  команда сенату УКУ бере до уваги різні речі і як намагається з усіх боків впоратися, шукати шляхів до збереження і розвитку. Це має бути прорив для університету, і це залежить від його працівників.

• Мені здається, що наша спільнота має дуже важливе покликання. Є багато таких, які дивляться на нас, які стежать за нашими діями. Абітурієнти та їх батьки рівняються на наші здобутки: архітектурні, іконографічні, програмні, навчальні тощо. Є багато людей, які мають на вас, працівників, велику надію, не кажучи вже про студентів. А за тим всім стоїть велика праця, комунікація кожного відділу, кожного працівника. Так, здалека моя картина неповна, я бачу лише деякі відблиски, але запевняю вас: при зустрічах ви згадуватимете цей період викликів — усі контакти, дзвінки, розмови — з великою вдячністю. Хтось буде зокрема згадувати і вас, бо саме в цей час ви простягали одне одному руку допомоги. Здалека, я бачу велику благодать, автентику життя і мені здається, що ось це треба передавати далі.
• Перше, що я би радив, — мати графік у цей час та дотримуватись його. Визначити: ось тут праця, тут фізичні вправи, тут молитва, а тут відпочинок. Свідоме управління часом є сьогодні дуже допоміжні. Друге, що провадить до глибокого спокою — молитва. Кажу так, бо перше на людському рівні, а друге — на боголюдському. Коли, як не тепер, ми маємо потребу і нагоду, щоб бути з Богом? Очевидно, будуть вилізати проблемні думки, але коли ми знаємо, звідки йдемо і куди прямуємо — не лише в тактично-стратегічному сенсі, а від початку життя до кінця, — тоді віднаходимо спокій. Саме цього я б хотів вам бажати, щоб і ви могли поділитися зі студентами.
• Ми кожного дня чуємо про  смерть. Про неї чуємо у новинах і статистиці тисячі разів на день, і видається, що смерть єднає інформаційно весь світ. Багато хто з нас не вміє давати собі раду з фактом смерті та боїться, але від неї втекти неможливо. Останніми роками на орієнтаційній сесії зі студентами я дозволяв собі говорити: ви молоді, 16, 17, 18-річні студенти, і я надіюсь, що УКУ допоможе вам… бути готовим до смерті. Коли ми можемо зрозуміти смерть у контексті всього життя і життя вічного, коли знаємо початок і ціль життя, тоді є і довіра, і спокій.
• Модерний світ думає: «А чи я вірю в Бога?» Це другорядне питання. Найперше, Бог вірить у нас. Ми думаємо, що є початком духовного життя, але ні, це Бог нам його дає, вірить у нас і довіряє.

Наступного тижня владика Борис Ґудзяк проведе також онлайн-зустріч зі студентами УКУ. Зареєструватися можна за лінком, надісланим на студентські електронні скриньки.

Фото: Максим Баландюх (The Ukrainians) та вибраний скріншот онлайн-розмови зі спільнотою