24 квітня в Українському Католицькому Університеті відбувся науковий семінар на тему „Церква в Церкві: проблема збереження еклезіальної традиції в Радянській державі (приклад Західної України)”. З доповіддю на запрошення Інституту історії Церкви виступила доктор Національного університету „Києво-Могилянська Академія” Наталія Шліхта.

Під час цієї доповіді д-р Шліхта проаналізувала діяльність возз’єднаної з Російською Православною Церквою греко-католицької спільноти після псевдособору 1946 року. Ця спільнота зберігали власну тотожність і усвідомлення відмінності від православних, незважаючи на перехід на православ’я деяких греко-католицьких священиків, тому є підстави говорити про „церкву в церкві”. Церква в церкві, на відміну від підпільної Церкви, що виразно виступила проти радянської влади, сконструювала тимчасову релігійну ідентичність, в якій не ототожнювала себе ні з православними, ні з катакомбною Церквою.

На думку д-ра Наталії Шліхти, багато священиків мотивували свій перехід на православ’я бажанням врятувати церкву і захистити вірних, проте їх перехід був радше мінімальним, а тому не передбачав радикальних змін для вірних. Вона зокрема зазначає: „Тактикою «возз’єднаного» духовенства стала практика «малих справ» й обережного спротиву. «Возз’єднані» священики відступали від православних канонів, які могли обґрунтувати народним консерватизмом і потенційною небезпекою звернення вірних до «катакомбної» Церкви (українська мова богослужінь, традиційна обрядова практика, спорядження храмів), або якщо ці порушення залишалися малопомітними (читана Літургія замість співаної)”.