27 квітня відбулося засідання Українського Богословського Наукового Товариства, де прозвучала доповідь Галини Кришталь на тему: „ Біоетика, болючі питання: генна інженерія та клонування і позиція Церкви”. Після доповіді розгорнулась цікава дискусія. Чи існує можливість прищеплення до людської клітини генів, взятих від талановитого музиканта, вченого або політика? Чи можливе маніпулювання людською спадковістю? Яким має бути ставлення Церкви до експериментів на людині та її генотипі? Відповідь саме на ці питання шукали всі присутні. Пропонуємо вашій увазі скорочений текст доповіді Галини Кришталь.

„Людина досягла вершин науки, а з другого боку створила собі нові пастки. Сьогодні триває боротьба за життя на різних рівнях, однак особливо вона стосується самих початків існування людського індивіда.Сучасна біологія є немислима без генетичної технології, яка має свої успіхи і заслуги. Йдеться передовсім про генетичну терапію. Але дивлячись на користь, яку вона приносить, рідко помічається ризик, який з нею пов’язується. Тому Церква не є прихильницею безкритичного оптимізму. Це відкриття нового “континенту”, яким є знання про людський генотип, пропонує нові можливості лікування хвороб, проте може також зміцнити тенденції селекції людських істот.

Генна інженерія – це комплекс технічних прийомів перенесення в структуру клітини живої істоти деяких видів генетичної інформації, якої попередньо там не було. ДНК, як відомо, – це спадковий матеріал всіх організмів, за винятком деяких вірусів, для яких таким матеріалом є РНК. Послідовно ДНК є носієм генетичної інформації, яка передається з покоління в покоління. В частинці ДНК вирізняємо співдіючі між собою структури, звані генами. Ген (спадковий фактор) – функціонально неподільна одиниця генетичного матеріалу. Сукупність всіх генів даної клітини або організму складає його генотип. Генна інженерія – це штучне створення “бажаних” мутацій та рекомбінацій. По суті, генна інженерія полягає на “вирізанні” з одного генотипу фрагменту ДНК і вставлення його до іншої частинки ДНК іншого організму.

Творцем генетики вважається Г. Мендель, котрий в 1866 р. першим описав основні закони успадковування рис. В 1905 р. В. Батесон своїми дослідженнями підтвердив обсервації Менделя і назвав нову науку генетикою. В 30 роках ХХ ст. має місце розвиток хромосомної теорії спадкування Т. Моргана, а також дослідження над мутаціями генів. Молекулярна генетика доводить до розшифрування генетичного коду.
1956 – повторне відкриття хромосом людини як фундаментальних структур і носіїв генетичного матеріалу. Мендель називав їх елементами, Морган в 1910 році вивчав їхню хімічну структуру).
1965 – здійснення злиття клітин людини з клітинами миші (завдяки „переносу”) з переміщенням генів в хромосоми людини. Саме тоді Хотчкін вперше вводив поняття генетичної інженерії.
1967 – початок використання методів генетичного пренатального діагнозу
1970 – синтез першого штучного гену
1971 – одержано гібридну (рекомбіновану) ДНК
1981 – народження перших мишей завдяки клонуванню

Результати досягнень генної інженерії:
можливість ідентифікації патологічних генів, розробка молекул, важливих для людини, що дало можливість використовувати їх на широкому рівні (інсулін, гормони росту, вакцини); створення рослин і тварин з особливими ознаками.
Цілі генетичної інженерії можна класифікувати: діагностична, терапевтична, продуктивна, перебудови, експериментальна (деструктивна).

Генна інженерія дає можливість генної терапії. Генна терапія має своїм завданням “розшифрування” людського геному, тобто пізнання повної інформація на тему спадкового оснащення людини. На сьогодні відомо, що багато хвороб має спадкову основу. Щоб їм запобігти або лікувати необхідно пізнати генотип людини. Генна терапія – це введення до людського організму або клітини гену, тобто фрагменту ДНК з метою попередження або лікування патологічних станів. Генетичні маніпуляції є несправедливі, коли редукують людське життя до ролі предмету, коли забувається при цьому, що маємо справу з особою, розумною і вільною.
Генетики жодною мірою не зупиняються на лікуванні, а посилаючись на свободу наукових досліджень, хочуть експериментувати, маючи на меті створення певного типу над-людей, які могли б запанувати над іншими. В такій перспективі генетика легко замінюється в євгеніку зі всіма її негативними наслідками. Не можна замовчувати факт, що ці відкриття можуть бути використані до селекції ембріонів, що полягає на елімінації тих, які мають якісь генетичні хвороби або мають патологічні генетичні риси. Такою була, між іншим, ідеологія гітлеризму. Небезпекою є також «сімейна євгеніка» – коли батьки, зокрема ті, які мають фінанси, старатимуться «покращити» генетичний матеріал своїх майбутніх дітей.

Церква не може залишатися осторонь таких питань, тому дає свої відповіді у документах Церкви таких, як: інструкція “Donum vitae” (1987) та енцикліка “Evangelium vitae” (1995). Немає ще остаточних висловив Magisterium Ecclesiae на тему картування генів чи генної терапії, але в деяких промовах Святіший Отець Іван Павло ІІ неодноразово висловлювався на тему етичних проблем генетики, меж наукових досліджень над людським генотипом. Катехизм Католицької Церкви (2270-2298) ще раз пригадує певні принципи та додає деякі уваги що до генетичних досліджень та генної терапії.

Церква схвалює прогрес науки і техніки, підкреслює позитивну сторону цих явищ. Неодноразово виражає подив і пошану щодо зусиль багатьох вчених і дослідників, які пробують відкрити таємницю людського геному. Церква погоджується з думкою Світової Організації Здоров’я про те, що створення карти людського геному може бути великою допомогою в лікуванні, а навіть в передбачуванні певних хвороб (предикативна медицина). Церква прихильно ставиться до цих досліджень за умови, що вони відкривають нові можливості лікування і генної терапії, основані на вшануванні життя і недоторканості суб’єктів, охорони або повернення здоров’я пацієнтам вже народженим, або які щойно мають народитися.

З погляду Церкви, тіло, а передовсім його генетична програма, його генетичний код, в своїй суті є чимось одним з духом і разом творять екзистенційну і суттєву єдність особистості. Це означає, що втручання в тілесну природу людини, а також в її генетичний код, є втручанням в цілісність людської особистості. Це можна виправдати тільки, якщо існує для цього терапевтична основа (це не може бути прояв панування однієї людини над другою). Важливо не тільки зберегти життя, але й шанувати генетичну ідентичність кожного людського індивіда – це головний етичний принцип, який має лежати в основі генетичних втручань.
Чи втручатися в генетичний код людини? – це не лише питання окремих вчених, воно стосується цілого людства. Тому разом з признанням принципу наукової свободи досліджень треба прийняти необхідність етичних орієнтирів для цих досліджень і принцип відповідальності. Бо не все, що є технічно можливе є водночас морально добре і згідне з Божими законами.

До проявів зла на світі треба зарахувати невідповідальні дії в царині генної інженерії, такі як клонування і використання людських ембріонів для досліджень, які виправдовуються посиланням на свободу, розвиток культури та прогрес людини.
Резолюція Європейського Парламенту від 1989 року клонування визнає серйозним порушенням фундаментальних прав людини. Воно суперечить принципу рівності людських істот, бо допускає расову та євгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини і веде до експериментування на людських ембріонах. Отже, клонування є заборонено на юридичному рівні. Церква чітко представляє свою позицію: клонування навіть тоді, коли є заплановане як поправлення людського буття, є приниженням людської гідності.. Моральна оцінка цього явища появляється в Інструкції „Donum vitae” (1987), а також в документі Папської Академії „За життя”, який називається „Роздуми про клонування” (1997). Кожна людина має право до своєї унікальності та неповторності. Також її тіло та генотип є інтегральним елементом гідності і унікальності, тоді як клонована істота це завжди „копія” когось іншого. Це вело б до загублення власної ідентичності, до відчуття меншовартості.

Клонування – це знак викривленого підходу до свободи наукових досліджень та експериментів. Дехто вбачає в цьому прояв всемогутності науки, але науки без цінностей. Основою цього є відкинення Бога, а коли немає Бога – тоді вже нічого не є неморальне, як писав Достоєвський. Проголошення „смерті Бога” приведе до результату „смерті людини”. Клонування в якійсь мірі є обожненням людини, поставленням її на місці Бога. Але насправді людина сама собі готує нову форму рабства, нові форми дискримінації та нові форми страждань. Спокусі раю – «будете як боги» – підлягає багато сучасних вчених. Таким чином, клонування стає трагічною пародією всемогутності Бога.