Професор УКУ Антуан Аржаковський розповідає про свого дідуся Дмитрія Клєпініна, нещодавно канонізованого Православною Церквою священомученика.

1-2 травня в Парижі відбулося святкуваня з нагоди канонізації Синодом Константинопольського Патріархату 5 мучеників Російської православної Церкви: отця Олексія Медвєдкова, отця Дмитрія Клєпініна, монахині Марії Скобцової, її сина Юрія та Іллі Фондамінського. Ця подія є особливою не лише для Православної Церкви, але також для Українського Католицького Університету. Адже один із канонізованих, а саме отець Дмитрій Клєпінін був рідним дідусем професора УКУ Антуана Аржаковського.

Отець Димитрій Клепінін народився в 1904 році в П’ятигорську в сім’ї архітектора. Після революції емігрував до Константинополя, а потім в Белград. Закінчив Свято-Сергіївський православний богословський інститут в Парижі. В 1937 р. став священиком. Був одним із засновників благодійної і культурно-просвітительної організації “Православне діло”, що допомагала російським емігрантам. Він організував гуртожитку для бідних росіян в Парижі. Під час другої світової війни брав участь в діяльності Руху Опору. 8 лютого його а також інших учасників “Православного діла” заарештували гестапо і відправили в концтабір Компєнь, а пізніше в підземний табір “Дора” (Бухенвальд), де він загинув від пневмонії в лютому 1944 року. Концтабір “Дора” був одним з найстрашніших, у ньому хворі, фізично виснажені в’язні будували підземні заводи. Отець Димитрій утішав ув’язнених, ставлячи їм у приклад Ісуса Христа, який переніс ще більші страждання. Перед смертю йому дозволили написати листа додому, дружині і дітям, але він був настільки ослаблений, що вже не зміг зробити і цього.

“Це було велике свято для усієї Церкви. Моїй мамі було 5 років, коли вона востаннє бачила свого тата . Його смерть була для неї трагедією. – розповідає проф. Антуан Аржаковський. – Це була трагедія для усього православ’я. Відбувалася боротьба проти Христа. Німецькі офіцери казали дідусеві, що відпустять його, коли він перестане підтримувати євреїв. А він показав їм на хрест і сказав: “А цього Єврея ви знаєте?” Він вирішив залишитися християнином і свідчити нову логіку Духа. Для нашої сім’ї це було нелегко, але цей спогад про дідуся, про його героїчне життя у Христі для мене завжди був прикладом. З дитинства я відчував присутність дідуся як друга мого життя. Коли мені було 12 років, мама розповіла про те, що сталося. В цей день народилася моя моральна свідомість. Коли в суботу 1 травня священики вийшли з новою іконою, де зображені новомученики, я дуже радів, бо це заступництво, яке я відчуваю давно, тепер дано всім. Цієї радістю хочу поділитися з вами в УКУ, бо тут продовжується дух цього свідчення, яке дав мій дідусь та мученики Української Греко-Католицької Церкви”.