З нагоди вшанування 90-літнього ювілею світлої пам’яті Люби Баць, давньої приятельки та меценатки університету, в УКУ відбулася посвята 2 крил та студенторіуму в Колегіумі ім. Патріарха Йосифа Сліпого. Під час посвяти були встановлені іменні таблички на честь пані Люби та її батьків — представників української інтелігенції, емігрантів у США. Урочисте посвячення здійснив ректор УКУ о. д-р Богдан Прах. 

Непростою історією родини ділиться Юлія Комар, випускниця УКУ і керівник зв’язків з жертводавцями Української Католицької Освітньої Фундації в США, яка знала пані Любу особисто.

Родина Григорія і Павлини Баць належить до представників покоління української інтелігенції, на долю якого випало жити під владою кількох держав, у час великих буремних змін та двох світових воєн. Вони були свідомими представниками бездержавної української нації, які прагнули свободи бути собою і високо цінували освіту, яка формує людину на все життя і залишається з нею, навіть коли доводиться втрачати усе здобуте та вирушати в незнаний світ за океан, рятуючи найцінніше — життя і волю. 

Григорій Баць народився 1882 року у м. Самборі на Галичині, яка в той час перебувала у складі Австро-Угорській імперії. У ранньому віці осиротів і його виховала у Львові старша сестра. Григорій служив у австрійському війську і був призначений почесним охоронцем від Галичини для цісаря Франца Йосифа під час його відвідин 12-ти держав Австро-Угорської імперії. У нагороду за зразкову службу отримав стипендію на навчання і закінчив факультет кримінального права у Військовій академії у Відні. Брав участь у Першій світовій війні у складі австро-угорського війська у чині поручника і був відзначений високою нагородою Габсбургської монархії — золотою медаллю Франца Йосифа за відвагу. 

У міжвоєнний період, коли Польська держава потребувала добрих фахівців, поручник Баць отримав працю за фахом та долучився до заснування офіцерських шкіл у Варшаві, Кракові та Новому Сянці, а також працював над закладенням кордону та вийшов на пенсію у 1932 році. 

Павлина Баць народилась у 1884 році в селі Новий Яричів. Отримавши педагогічну освіту, вона, не маючи можливості отримати працю за фахом в Галичині, учителювала в польських та лемківських селах. У 1930 році в сім’ї Григорія і Павлини у Новому Яричеві народилась єдина донька Люба.

У 1944 році, коли почалося бомбардування Львова наступаючими радянськими військами, Павлина Баць з дочкою останнім поїздом покидають місто та їдуть на захід. В Австрії їх беруть на примусові роботи. Григорій Баць відшукує дружину і доньку наприкінці 1946 року. У 1949 році родина емігрує до США. 

У новій країні Бацям, як тисячам інших українських родин, треба було все починати спочатку: вони оселяються в штаті Вісконсин і тяжко працюють, займаючись сільсько-господарськими роботами. Згодом переїджають жити до Чикаго та беруть активну участь у житті громади.

Григорій і Павлина Баці знайшли свій останній спочинок на цвинтарі Святого Миколая в Чикаго. У грудні 1966 року, вже посмертно, Поручника Григорія Баця нагороджено Воєнним хрестом – пам’ятною відзнакою Армії Української Народної Республіки  від уряду УНР в екзилі за вірність ідеї української державності. 

Люба Баць разом з іншими українцями в діаспорі, радо вітала проголошення української незалежності та відродження переслідуваної Церкви. Вона щедро підтримувала Український Католицький Університет за свого життя, а також заповіла весь свій спадок на підтримку його розбудови, кажучи: «Тому що мої батьки походять з України, я думала, щоб щось там залишити по них. Я рішила дати на користь для молодих людей, щоб могли іти у світ зі знаннями». 

Віра, свобода, людська гідність, освіта – це цінності, які пані Люба отримала від своїх батьків і прагнула передати студентській молоді. Після її відходу у вічність, Університет отримав княжий дар з її спадщини для свого стратегічного розвитку. Урочисте посвячення іменних таблиць у Колегіумі імені Патріарха Йосифа Сліпого, приурочене до 90-літнього ювілею пані Люби, є вдячним вшануванням спільнотою УКУ її світлої пам’яті та жертовності.

Фото: Лесик Урбан