09.08.2010 11:30

Цей семінар проводиться уже вп’яте: маленький ювілей. І вп’яте проводиться він на базі Святоуспенської Унівської Лаври. Для організаторів причина зрозуміла: цей монастир був одним із тих місць, де в часи німецької окупації монахи під керівництвом братів Шептицьких рятували єврейських і польських дітей. Тут саме місце сприяє вихованню молоді в дусі людинолюбства. А от чому монахи стільки років терплять нас – можна лише дивуватись. Адже скільки не розповідай про правила поведінки на території монастиря, молодь є молодь і галасу чинить чимало. Отже, щира дяка монахам за вирозуміння і терпіння.

Склад учасників відтворює історичне обличчя Галичини: тут незмінно сусідували українці, поляки і євреї. Тому в нашому «Ковчезі», як і годиться, з кожної громади по 10 молодих людей. А оскільки і серед організаторів «кожної тварі по парі», то принцип такий: кожна зі сторін підбирає молодь своєї національності. Усі вони – громадяни України; з-за кордону часом приїжджають лише тренери та лектори.

Тепер про те саме, але офіційною мовою. Організатори семінару – Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові, Всеукраїнський Центра вивчення Голокосту «Ткума», Український Католицький Університет, Львівський міський Палац культури ім. Гната Хоткевича, Федерація польських організацій в Україні. Семінар проводиться під патронатом Генерального Консула Республіки Польща у Львові Ґжеґожа Опалінського і за сприяння Фонду «Допомога полякам на Сході» та Американського Єврейського Розподільчого Комітету «Джойнт» у Дніпропетровську та Києві. У семінарі традиційно бере участь також Львівський обласний єврейський благодійний Фонд «Хесед-Ар’є».

«Скелет» семінару простий: відкриття й інавгураційна лекція (цього року представлена автором цих рядків), тренінги задля розбиття недоброзичливих міжетнічних стереотипів (щороку це блискуче здійснює проф. Барбара Вайгль із Польщі), національно-культурні «дні» зі слуханням лекцій, переглядом фільмів, знайомством із культурою («український день» знову ряснів вишиванками); релігійні моменти (зустріч Суботи та недільна Божественна літургія у монастирському храмі), розважальні ватри, поїздка до Польщі (Люблін), знайомство з багатокультурним Львовом, підсумкова прес-конференція у згаданому Палаці культури ім. Г. Хоткевича.

Для семінару найважливіше: пізнати своїх сусідів (цьогорічне гасло – «Сусіди в біді й щасті: відповідальність перед майбутнім»), навчитися слухати й чути аргументи іншої сторони, виробити здатність співпереживати чужий біль, зуміти висловити свою правду, але неконфліктним чином; шукати і знаходити шляхи до порозуміння.

У перші дні всі учасники були такими стримано правильними, що хтось вигукнув: «Може, давайте посваримось, щоб більше було азарту». Так напочатку буває завжди. А згодом з’являються паростки довіри, а тому й більша відвертість. Хоч часом виразно видно, як важко молоді знайти «золоту середину» між політкоректним замовчуванням важливого та емоційним «зриванням» у полеміку.

Мирослав Маринович

http://www.zaxid.net/blogentry/71876/