На літню школу демократії, яку організовує Інститут політології Вроцлавського університету відбирають здебільшого магістрів чи аспірантів, але цьогоріч до числа двадцяти учасників вдалось потрапити і Анні-Юстині Турчиновській, студентці третього курсу Програми соціологія УКУ. Упродовж десяти днів студентка навчалася у Польщі і разом з іншими учасниками обдумувала над розв’язанням війни на Сході України.

Хоч школа і літня, але цього року вона відбувалася у вересні. Самих поляків на ній не було, серед двадцяти учасників – молоді люди з Чехії, Болгарії, Угорщини, Румунії, Боснії і Герцеговини. Найбільша частка українських студентів – п’ятеро, троє з яких із УКУ.

“Мене зацікавила тема – “Інтеграція, або дезінтеграція країн Центрально-Східної Європи у Європейський союз” і саме тому я вирішила податися на школу і, на щастя, пройшла, – розповідає Анна-Юстина Турчиновська. – Упродовж тижня ми слухали лекції від експертів з політології, а останні три дні присвятили підготовці фінальних презентацій. Нас поділили на групи відповідно до інтересів: одні хотіли працювати з проблемою медіа, інші з питанням вирішення конфлікту на Сході України, ще інші з проблемою окупованого Криму. В кінці ми мали продемонструвати так би мовити проект вирішення проблеми”.

Анна обрала другу групу і разом з аспірантами, магістрами з різних країн почала роздумувати над тим, як розв’язати війну на Сході. “Коли ми дійшли до фінального проекту, то насправді вже знали погляди один одного, але все ж цінно було почути аргументи людей з іншою освітою, – каже студентка. – Зі мною у групі працювало троє учасників з Чехії, по одному з Румунії та Боснії, та ще одна студентка з УКУ.  В якийсь момент мені здалося, що якби нас не було, то усі вирішили б, що найкращий варіант – провести референдум і віддати Луганську і Донецьку область Росії, адже, за їх словами, Європі від цього було б спокійніше, бо війну, мовляв, вдалося б припинити. А ще вони були переконані, що єдиний інтерес Росії – це боротися за права російськомовного населення України. Натомість причину всіх бід вбачали у незлагодженій, корумпованій українській владі. На це я відповіла, що піти за їх сценарієм – неправильно, бо тоді ми не думаємо про людей, які залишаються на цих територіях і хочуть бути у складі України, а, окрім цього, мета російської влади аж ніяк не пов’язана із прагненням когось захистити, все, що їй потрібно – це хаос, дестабілізація та слабка Україна”.

Дійти спільної думки було важко і те, що студенти з Центрально-Східної Європи мають інші погляди на ситуацію в Україні зрозуміти можна було ще під час лекції, хоча б з огляду на те, що про країни Центрально-Східної Європи усі говорили радше в контексті ЄС, аніж в географічному понятті Європи. У такому випадку Україна взагалі випадає з цієї дискусії.

“Студенти на школі не до кінця розуміли, що Україна – європейська країна. У будь-яких обговорення її розглядали, як буферну зону між Росією і Євросоюзом і відмовлялися думати про те, що Україна може увійти до ЄС, бо тоді вони автоматично отримають кордон із Росією, – розповідає Анна-Юстина Турчиновська. – Тоді я зрозуміла, що наша країна недостатньо представлена між європейською молоддю, між майбутніми політиками, програмістами, медиками… Як на мене, важливо проводити обміни, запрошувати іноземних студентів до нас, показувати реальну Україну і розповідати про наші погляди. Нещодавно ми створили студентську організацію “Via ad Futurum” і запускаємо проект “W.A.Y”, завдяки якому студенти УКУ їздитимуть в іноземні університети, а студенти з інших країни, приїжджатимуть до нас. Тобто важливо робити це на рівні молоді, яка повертатиметься в свої країни і розповідатиме про те, якою є справжня Україна та її проблеми”.

Підоготувала Оксана Левантович