Нещодавно в УКУ відбувся мотиваційний сніданок за участі Адріана Сливоцького – американського економіста українського походження, експерта світового рівня та давнього приятеля УКУ. У колі жертводавців, друзів та працівників університету говорили про стратегію проекту “Добрі новини УКУ” та розвиток фандрейзингових кампаній. Пропонуємо вам найцікавіші думки від пана Адріана.

Про втрачені нагоди

Якщо наш студент не говорить, на підставі фактів, про УКУ своїй родині чи знайомим з-за кордону – це втрачена нагода. Чи УКУ може розв’язати цю проблему маючи рекламну кампанію за 10 млн доларів? Сказати важко. Але що буде ефективним напевне – так це рухомий двигун “з уст в уста”. Скільки разів ви сказали комусь з-поза України: “Приїдьте і подивіться”? Насправді це найкращий спосіб передати інформацію і найкращий вступ для розмови.

УКУ – не просто стартап

Які характеристики стартапу? Він надзвичайно чіткий, рухається неймовірно динамічно, зосереджений на швидкий зріст, постійно переживає за якість, має перед собою обличчя клієнта, є глибоко етичним і праге притягнути найкращих працівників. Втім, коли відбувається швидкий ріст, як правило, є загроза погіршення якості. І хоча б через це УКУ – це не просто стартап. Цей університет має якість, яка зростає з року в рік разом із ростом університету.

Мала пожертва – важлива

Меншість людей дають більшість грошей на УКУ, але багато з них не розуміють цієї установи. Що станеться, якщо більшість жертводавців зрозуміють, що цей стартап має до діла з всесвітніми цінностями, і має так багато унікальних аспектів, що про них хочеться розповісти своїм друзям, а, отже, – потенційним жертводавцям.  Я майже переконаний, що жоден великий жертводавець, ще не почав розмову з своїм другом зі слів: “Я хочу тобі розповісти цікаву історію про один університет…” А що станеться, якщо вони почнуть це робити?

Втім, не менш важливою для нас є звичайні люди, із середніми прибутками. Коли ви підете в неділю до церкви зранку, то побачите декілька осіб, але по обіді прихожан буде набагато більше. І тому й таця зазвичай йде після читання Євангелія. Але хто усі люди у храмі? Більшість з них – незаможні. Чому нам так важливо, щоб про УКУ знали звичайні люди? Відповідь проста – вони становлять більшість.

Говорити правильно про УКУ – вимагає зусиль

Що дає цей університет? Який товар? Airbnb дає вам кімнату, Uber – поїздку, Tesla – електромобіль. А що дає УКУ? Середовище, можливості, надію, нову генерацію, культуру, кваліфіковані кадри… А ще цей університет дає півстоліття якісної праці талановитої людини, що робить вклад у добробут країни. Тому, щоб говорити про УКУ, треба мати цей список, підкріплений фактами, даними, цифрами.

Ви можете бути блискучим фахівцем у розв’язанні бізнес-питань, але не вмітимете кого-небудь в цьому переконати. Не просити грошей, а навчитися правильно розповідати і репрезентувати УКУ – ось  що справді цінно. Якщо ви добре поінформуєте, то людина захоче підтримати і матеріально.

Усі ви чули про Uber. Як ви дізналися про нього? Дозвольте вгадаю – хтось вам сказав…Я вперше дізнався про Uber сім років тому. Мені не просто хтось це сказав, але за два тижні ще хтось сказав і за шість тижнів знову хтось сказав. Тоді я подумав, що мушу дізнатися, що таке Uber. Чи мене дразнило те, що я повторно чую про компанію і нічого не знаю про неї? Ні, мене спонукало дізнатися, що це за компанія і чому про неї всі говорять. Чи УКУ гірший за Uber, Airbnb чи Tesla у контексті того, що він дає суспільству? Ми маємо знаменитий товар, продукт…

Скільки невдач ми матимемо на шляху? Десятки. Але якщо ви не розумітимете, чому важливо говорити про УКУ, – все даремно. Чи є в Україні яка-небудь організація, про яку безперервно говорять позитивно? Ні. Якщо цей двигун запустити на прикладі УКУ – вийде щось феноменальне. І якби я був головою відділу продажів, то зробив би іспит з того, чи готові ви говорити про УКУ. Це вимагає зусиль – правильно розповідати про цю надзвичайну, але непросту установу.

Але уявіть, що через два роки ви читаєте статтю в якійсь французькій, українській чи японській газеті про те, що УКУ єдиний університет, який, не маючи великої асоціації випускників, які як правило найбільше підтримують університет, організував роботу по-іншому і сьогодні має 100, 200, чи 500 тисяч жертводавців. Поки такої історії у світі не існує, але вона може стати реальністю.

Тому моя найбільша надія, що ця дискусія триватиме наступні 12 місяців, що будуть десятки спроб і невдач, але це буде шлях до правильної відповіді.

Оксана Левантович