Ярослав Грицак, доктор історичних наук – про роль Євромайдану в історії України.

В минулу суботу власники бізнесу зібралися на форумі DYB Business Club, щоб почути, які зміни їх очікують в майбутньому році та як до них готуватися. Один зі спікерів форуму «Новая реальность» доктор історичних наук, професор Українського Католицького, Гарвардського і Колумбійського університетів Ярослав Грицак розказав «Инвестгазете» про місце Євромайдану в історії України, перспективах розвитку подій та шістнадцятий відсоток

Чим відрізняється Євромайдан від інших подібних подій в історії України?

Те що відбувалося в 2001, 1991, 1989 і 1968 роках – це більш-менш частина одного й того самого процесу. Це  – бунт покоління проти несправедливого світу. В 1968 р. такий бунт відбувався в Парижі, Празі, Варшаві. Тоді таке могло статися і в Україні. Але оскільки цього не відбулося, у нас далі відбуваються революції.

Зараз з’явилося покоління молодих студентів, які є апартійні але не є аполітичні, тобто виступають проти окремих політиків, а не проти політики взагалі. Такого не було в 2004 році під час Помаранчевої революції, але це дуже видно в 2013 році. Це головна відмінна риса, яка немає порівнянь в українській історії. Це те, що робить Євромайдан не порівнюваним з жодною подією в українській історії. Його скоріше можна порівняти з рухом «occupy the Wall Street» або з молодіжними рухами в Стамбулі, Бразилії та інших країнах.

Чи може ця революція бути останньою? Що потрібно зробити, щоб революція стала останньою?

Політичні і громадські рухи повинні поставити цілі дуже виразно. Вони вже це зробили: вчора це зробила інтелігенція, це відбувається і в студентських колах. Було б добре, якщо б вони могли взяти владу в свої руки, але зараз вони занадто юні та не зорганізовані. Наразі вони можуть утворити групи тиску знизу, які б не дали новій владі змінити правила гри та скорумпуватися. Є відомий вираз: «Кожна влада корумпує… абсолютна влада корумпує абсолютну». Треба зробити все, щоб у нас ніколи не було абсолютної і регульованої влади.

Щоб ця революція стала останньою, потрібно, щоб вона привела до конкретних змін, чого не сталося в 2004 році. Повинні бути групи, які б сказали «enough is enough». Треби почати  грати за новими правилами. Якщо це станеться, це може бути революція, яка покладе край всім іншим.

Як би ви сформулювали конкретні вимоги?

Вони вже сформульовані – є програма-мінімум і програма-максимум. Питання вже не в політичних вимогах. Дуже важливим є питання стратегії та місії – не тільки міняти владу, а розуміти, заради чого це робити. Виразної відповіді поки що ніхто не дав. Революційні часи вимагають революційних рішень.

Заради чого потрібно «брати» владу?

Заради цивілізаційного стрибка – правила 16-го відсотка. 15% країн в світі живуть заможно і гідно. Україна повинна стати 16%-м. Це завжди робиться за рішенням політичних еліт, за згоди суспільства та за умови радикальних реформ цивілізаційного стрибка. Реформи будуть болючі. Як сказав Черчіль, нічого крім поту, сліз і крові вони не можуть обіцяти. Але є гарантія того, що коли вони закінчаться, це вже буде інша країна. Це ніби йти до стоматолога. Можна себе заспокоювати, що зубний біль промине, а можна піти до лікаря, позбутися хворого зубу і жити іншим життям. У нас є два варіанти: або стагнації, (вічно хворого зуба) або радикального лікування – не заради самого зуба, а заради здоров’я всього організму.

Скільки часу потрібно для «радикального лікування»?

Тільки Бог це знає. Але я точно знаю, що в такі періоди час прискорюється. Це як зміна комп’ютерів. Раніше зміни відбувалися один раз на 15 років. Зараз відбуваються щороку.  Є надія, що це можливо вже найближчим часом. В інших країнах майже всюди революції починалися одразу, але рідко коли закінчувалися швидко. В Англії XVIII ст. це забрало майже 50 років, у Франції XIX ст. – майже 80, Росія ще досі не вийшла з 1917-го. Україну вже 20 років трясе, може цього вже достатньо.

Треба поставити крапку з революціями і почати з чимось іншим. Але це не означає відмовитися від революції зараз – пограти чи піти. А зробити таку революція, яка б зробила інші непотрібними. Тобто привести в гармонію, провести економічну і політичну модернізацію. Доступ до благ, до можливостей має регулюватися не близькістю до тіла чи належністю до «сім’ї», а певними правилами гри. Якщо революція це зробить – ми завершимо перманентний стан революцій.

Які варіанти розвитку подій?

Уроків історії не існує. Люди рідко помиляються два рази – вони помиляються три і більше. Силовий варіант не виключений. Правдоподібно, що це варіант, на який ставить Росія, точніше конкретна російська влада. Росія не хоче мати Україну як свою частину, але хоче мати слабку Україну, яка буде контрольована.

Сусідка розраховує, що вдасться довести Україну до розколу, але цей розрахунок є дуже помилковим – питання ідентичності стоїть на 10-20-му місці серед нагальних проблем. В Росії не розуміють, що Україна вже не та, яка була 20 років тому і навіть не та, яка була, коли Янукович прийшов до влади. Прихід Януковича був благословенням, бо його влада дала нам можливість швидко всім розумнішати.

Яка головна проблема стоїть перед Україною?

Найперша проблема – влада, яка не розуміє мови компромісів і круглого столу. Це не є політична влада, адже політична влада і політика – це досягнення можливого в рамках переговорів. Ця влада ставить на силу. Після Помаранчевої революції Олександр Кваснєвський відверто говорив, що в оточенні Кучми не було жодної людини, яка б ставила на силовий варіант за винятком однієї  – Януковича, який тоді ставив питання введення військ.

Була велика надія, що він змінився. Про нього казали, що він «обучаємий», навіть українську мову вивчив. Мені здається, не змінився розрахунок на силу. А точніше розуміння, що компроміси є знак сили, а не слабкості. Для нього – це слабкість, як і для Путіна. Це найбільша проблема, тому що це проблема безпеки України. Може пролитися кров.

Сontra spem spero?

Як кажуть поляки про цей вираз, піднімаючи тост: «тим більше вона безнадійна, чим більше ми за неї п’ємо».

Зінаїда Кукіна

Джерело: Инвест газета