Я вважаю, що роздільність української історії є великою перевагою України, якої ми не повинні боятися. Це робить нас іншими від Росії чи Польщі. У нас неможливий міф перемоги, бо тут не було перемоги – а була велика жертва.

Таку думку висловив професор УКУ, історик Ярослав Грицак 4 травня у Львові під час круглого столу, присвяченому обговоренню книги «Друга світова війна в історичній пам’яті України».

Книжка «Друга світова війна в історичній пам’яті України» створена за матеріалами Українського інститут національної пам’яті. «Тут зібрані матеріали про причини, перебіг та наслідки Другої світової війни для України, – розповідає відповідальний редактор видання, академік Ігор Юхновський. – Таким чином, ми хотіли створити певні основи історичної пам’яті української нації. Адже нація стає нацією, коли виникає держава, а державі потрібна національна пам’ять». У книжці також представлено карти Другої світової війни, котрі вперше перекладені з англійської мови.

На думку Ярослава Грицака, пишучи про досвід України у Другій світовій війні, варто дивитися не лише на 1939-45 роки, а глибше. Також українським дослідженням бракує глобального контексту: «За статисткою, найбільші втрати у цій війні були на території між Берліном та Москвою, умовно кажучи на території сучасної Польщі, України, Білорусії. Правдоподібно українське населення мало найбільші втрати під час цієї війни, у порівнянні з будь-яким населенням будь-якої іншої країни. Але такий висновок можна зробити лише, розуміючи глобальний контекст», – пояснив Ярослав Грицак.

Історик наголосив – ми повинні розуміти, що множинність історичної пам’яті є перевагою. «Прикладом може існувати Франція чи Іспанія, яка поділена досвідом про Другу світову війну. Спроби звести все до одного знаменника неминуче будуть послаблювати довіру. Досвід різних регіонів н можливо інтегрувати у один, спільний. Адже, що відбувалося у Криму, не відбувалося на Поліссі тощо».

Професор, завідувач кафедри ЛНУ ім. Івана Франка Леонід Зашкільняк додав, що не можна змінити історичну пам’ять тих поколінь, які мають безпосередній досвід війни: «Ми тільки почали переосмислювати події Другої світової війни. Три-чотири покоління – це той період, коли історична пам’ять пригасає і можна говорити про формування більш сталого, ідентифікованого образу минулого», – підсумував історик.

Прес-служба УКУ