Історичне підґрунтя сучасних конфліктів навколо Почаївської лаври сформувалося не лише внаслідок міжконфесійних, а також через незавершені загальноукраїнські конфлікти за місця історичної пам’яті.

Таку думку висловила д-р Лілія Бережна на науковому семінарі в Українському католицькому університеті «Почаївська Лавра: конфлікти пам’яті навколо «останнього бастіону православ’я» на Західній Україні». Семінар організував Інститут історії Церкви УКУ.

Лілія Бережна також вважає, що формування образу Почаївської Лаври як місця історичної пам’яті в Україні можна простежити на двох рівнях. «З одного боку релігійна історична пам’ять укладалася через нагромадження культів Почаївських святинь. З іншого –  з середини ХІХ ст. спостерігається формування двох політично забарвлених образів Почаївської Лаври – як української національної святині і як форпосту православ’я і «російськості» взагалі», – зазначила вона.

Лілія Бережна – науковий співробітник програми «Релігія та політика» Мюнстерського університету (Німеччина), що об’єднує близько 200 науковців з різних держав, які займаються дослідженнями у галузі взаємин між політикою і релігією.

Перші згадки про Почаївську лавру датуються кінцем ХІІ ст., а будівництво мурованого монастиря почалося в XVI ст.  Протягом 1713 – 1832 років Почаївський монастир був греко-католицьким і належав до Василіянського Чину. Саме у той час монастир найбільше розбудували, зокрема тоді був зведений головний храм Лаври – Святоуспенський.

Відділ інформації і зовнішніх зв’язків УКУ