27 жовтня  на філософсько – богословському факультеті УКУ відбувся семінар семінар: “SOS Kinderdorf”, як альтернатива для покращення душпастирської праці з дітьми-сиротами”, який провів о. Михайло Плоцідем, доктор пасторального та морального богослов’я, віце-ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа, викладач кафедри пасторального богослов’я УКУ.

Як відомо, резолюції четвертої сесії Патріаршого собору УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом», який відбувся цього року в Івано-Франківську, заохочують, навіть на єпархіальному рівні, створювати центри для опіки над дітьми–сиротами та тими, хто перебуває у складних соціальних обставинах. Тож такий семінар був покликаний розвинути в його учасників глибоку вразливість на душпастирство та опіку над дітьми-сиротами  та ознайомитися із відомою світовою практикою в цьому напрямі – “SOS Kinderdorf”.

На початку о. Михайло розповів про форми існуючі сімейного виховання в Україні. А потім коротко розповів про основні принципи, історію та біографію засновника “SOS Kinderdorf”. «За статистичними даними у 2014 році в Україні нараховувалося 94 500 тис. дітей-сиріт, та дітей, позбавлених батьківської опіки», – повідомив він, зазначаючи, що в нашій державі популярною формою є усиновлення, яка залишається  однією із найкращих у сенсі виховання сиріт.

Він зазначив, що є в існуючих формах виховання дітей негативні сторони, які торкаються пережитків комуністичної системи. Тож існує потреба альтернативи.

Відомою альтернативою у світі є ініціатива «SOS-Kinderdorf». Її засновник – австрієць Герман Гмайнер, народився у багатодітній сім’ї (дев’ятеро дітей). Після народження останньої дитини мама захворіла і померла. Виховання на себе взяла старша сестра Ельза, а батько тим часом займався фермерством. Згодом Германа взяла на утримання сестра їхнього батька. Однак, маленький хлопчик тяжко переживав розрив зі своїми братами та сестрами. Тому, на його переконання, братньо-сестринський компонент є важливим у справі виховання. Бо роз’єднання впливає на психіку дітей. «Він  прагнув створити щось таке, щоби могло покращити життя і добробут дітей. Тож у нього виникла ідея  створення дитячого села», – розповів священик.

Принцип такої ініціативи базується на тому, що сімейне виховання – найвідповідніше середовище зростання й всебічного розвитку дитини.  Герман Гмайнер визначив чотири принципи:

Насамперед, мама  або батьки. В такому дитячому селі кожна дитина має маму, що турбується про неї або ж батьків. Це люди, які формують родинні стосунки з довіреними їм дітьми, живуть з ними, забезпечують їм необхідну турботу, любов і стабільність. Діти переймають від них навики господарювання й догляду за собою, а також емоційні досвіди. SOS-батьки знають і поважають історію кожної дитини, її родинне, культурне, релігійне коріння. В класичних дитячих селах вихователями є мами, проте трапляється, що дітьми опікуються сімейні пари.

Інший принцип – брати і сестри. Хлопці та дівчата різного віку живуть в родинах разом, як брати й сестри. Це забезпечує природний розвиток їх стосунків та уявлень про сім’ю. Тут дотримуються практики розміщення рідних братів і сестер в одній родині, аби зберегти їх почуття, єдність їх родини та спільну історію.

Наступний принцип – дім. Кожна родина створює свою оселю, де діти зростають, як у власному домі. Дитяче село складається з домівок, в яких можуть панувати цілком різні звичаї. Дім забезпечує дітям почуття захищеності, належності до родини. Зростаючи разом, діти не лише навчаються розподіляти та виконувати хатні обов’язки, але й відчувають особливу атмосферу свого дому, діляться радощами й турботами.

Село. SOS-сім’ї живуть, як єдина спільнотою. Батьки та діти живуть в атмосфері взаємної підтримки, діляться досвідом та допомагають одні одним, є рівноправними членами спільноти й роблять свій внесок у її розвиток.

Додамо, перше таке дитяче містечко зародилося у 1949 році в м. Імст (Австрія), для дітей, що втратили батьків під час Другої світової війни. А сьогодні в 132 країнах на всіх континентах працює понад 500 SOS-дитячих містечок, 359 SOS-молодіжних будинків і ще 1500 різних програм і проектів по допомозі дітям у важких життєвих ситуаціях, в тому числі при гуманітарних катастрофах, зміцненню сім’ї та профілактики соціального сирітства.

В Україні фундація працює з 2003 року. У 2009 році збудоване перше в Україні SOS-містечко для 13 сімей в Броварах, що на Киїівщині.