Книга всесвітньо відомого науковця Тімоті Снайдера «Чорна земля» побачила світ ще наприкінці 2015 року, але українське видання з’явилося тільки цього року. У праці автор досліджує проблему Голокосту і особливе місце приділяє вивченню важливості України у ХХ столітті.

28 березня, у публічній дискусії з нагоди презентації перекладу книги, взяли участь науковий редактор перекладу книги, кандидат історичних наук Володимир Склокін, історик, професор УКУ, Ярослав Грицак, а  також молоді науковці, аспіранти Микола Балабан та Євгеній Монастирський.

«Ця книга – сигнал про поступове повернення до етнічної війни»

Володимир Склокін наголосив, що книга «Чорна земля» дуже важлива у нашому контексті, оскільки це перша синтеза української історії Голокосту, яка виходить українською мовою і  розглядає Голокост в глобальному загальноєвропейському контексті. Щодо назви книги, то з одного боку йдеться про чорнозем і Україну, а з іншого   –  про Чорну Землю як планету, а Голокост, як хворобу.

«Снайдер говорить також про загрози, пов’язані з агресією Росії, в наслідок якої відбувається поступове повернення ідеї етнічної війни з намаганням знову руйнувати держави і знайти нового цапа відбувала, який винен відповідати за занепад світу. Якщо раніше у Гітлера це були євреї, то тепер на цю роль пропонують світове гей-лоббі», – наголошує Володимир Склокін.

«Тепер буде легше говорити про відповідальність українців за Голокост»

У свою чергу, Ярослав Грицак переконаний, що найсильніша і найсуперечливіша теза цієї книги не про генезу Голокосту, а про те, що Голокост стався через Україну. Тому й така назва «Чорна земля» – тобто український чорнозем.

«Насправді професор Снайдер пробує змінити центр вивчення Голокосту: коли раніше говорили про винищення західних євреїв і табір Аушвіц, то тут акценти зміщуються на Схід, – каже історик. – Ця книга написана за формою «Польща +», коли Східна Європа не є периферією, а навпаки, саме там, і зокрема в Україні, відбувається центральна історія ХХ століття».

Втім аргументи Тімоті Снайдера, на думку Ярослава Грицака, не завжди переконливі і часто зміст фрази стає жертвою її краси. Тому й теза книги є перебільшеною, так би мовити, занадто сильною.

«Попри це, після цієї праці мені буде легше говорити про відповідальність українців за Голокост. Автор не релятивізує, не знімає з нас відповідальності,  але, навпаки, – контекстуалізує  її і робить процес вибачення набагато природнішим», – додає Ярослав Грицак.

Підготувала Оксана Левантович

Фото Олександра Ласкіна