Істинно, істинно кажу вам: Той, хто слухає слово Моє і вірує в Того, Хто послав Мене, має життя вічне, і на суд не приходить, а перейшов од смерти в життя. 25. Істинно, істинно кажу вам: Надходить час і настав уже, коли мертві почують голос Сина Божого, і, почувши, оживуть. 26. Бо як Батько має життя в Самому Собі, тож і Синові дав мати життя в Самому Собі. 27. І дав Йому владу звершувати суд, тому що Він є Син Людський. 28. Не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, почують голос Сина Божого. 29. І вийдуть ті, що добро чинили, на воскресіння життя, а ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд. 30. Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний, бо не шукаю волі Моєї, але волі Батька, що послав Мене. (Євангеліє від Івана 5:24-30)

Сьогодні спільнота УКУ молилася за упокій душі новоприставленого протоієрея Івана Музички, який відійшов у вічність напередодні. Божественну Літургію та Панахиду очолив президент Інституту екуменічних студій отець Іван Дацько.

«Бо я вже виливаюсь, немов виливна жертва, і час мого визволення неминуче наближається. Я вів добру боротьбу,у забігу досягнув фінішу,віру зберіг. Відтепер на мене чекає вінок праведності, яким Господь, праведний суддя, винагородить мене того дня, і не лише мене, але й усіх, хто полюбив його виявлення» (до Тимофія 4:6-7)

«Нарешті кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого» (до Ефесян 6:10-17)

Саме із зачитання листів апостола Павла до Тимофія та Ефесян розпочав проповідь отець Іван Дацько.

«Вчитуючись у писання апостола Павла, – сказав о. Дацько, – розуміємо, наскільки останній любить образ воїна. Покійний протоієрей Іван Музичка для мене був уособленням образу, до якого звертався апостол, – «правдивого воїна Христа». Він був людиною широких поглядів. Людиною, яка любила Церкву та правдиво свідчила. Людиною скромною, яка не шукала почестей».

«Він був один із найбільших українських богословів свого часу. З його відходом, відходить те покоління священиків, на яких я дивився знизу догори», – зазначив президент Інституту екуменічних студій.

В отця Івана Музички було дуже гарне почуття гумору – за своє життя написав приблизно 200 фейлетонів, які публікувалися в «Християнському голосі».

«Кажуть, що покійний Владика Іван Бучко, коли отримував видання, то найперше читав фейлетони Кащука – під таким псевдонімом публікував свої роботи о. Музичка», – розповів о. Іван Дацько

З теплотою про покійного отця згадує і президент УКУ Владика Борис:

«Він був добрим порадником, учителем для багатьох поколінь українських студентів в Римі, серед яких пощастило бути і мені.

Я особисто вдячний отцеві Іванові Музичці, який будував мене і моїх співбратів семінаристів в колегії Святої Софії при УКУ своїм прикладом. Отець Іван щотижня купував і читав одну-дві книжки. Він був широко обізнаним у всіх богословських дисциплінах, добре знав українську літературу, багато писав про Шевченка та Франка, знався у літературах різних народів, був добре ознайомленим з комуністичними теоріями Маркса, Леніна, Троцького, був шанувальником українських та неукраїнських дисидентів, зокрема творчості Солженіцина.

Ми зверталися до отця Івана за порадою щодо різних духовних питань і проблем. Він наші питання завжди сприймав серйозно. Одного разу за обідом я поставив отцеві запитання, на яке він не мав швидкої відповіді. Українці в Італії були добре інкультуровані, і ми в УКУ не оминали практики післяобідньої сієсти. Коли я прокинувся, то побачив на підлозі під дверима у своїй кімнаті два листки надрукованого тексту без інтервалу – наш ректор присвятив свій пообідній відпочинок, щоб дати формальну письмову відповідь на моє юнацьке запитання. Він шанував студентів, завжди звертався до них, хоч і в наскрізь домашній обстановці, на “Ви”.

Отець Музичка був вирозумілим сповідником, і хоча публічно багато хто бачив у ньому строгого і навіть гострого мораліста, як духівник у сповіді, особистій розмові, подружніх та інших непростих обставинах, він був далекий від ідеологічності. Отець Музичка був передусім душпастирем, який умів дискретно розв’язувати складні духовні проблеми, зберігаючи принципи і реалізм.

Як священик і духівник він мав перед собою Великого Бога. Йому були чужі ідеологічні ідоли, у своїх порадах він був вільний і прямий, іноді до болю. До деяких осіб, зокрема жіночої статі, він міг ставитися з не завжди заслуженим скепсисом, а то і сарказмом. Хто вистоював вогонь, остаточно здобував Отця. Думаю, що зрештою сьогодні вони Покійному прощають.

Отець Музичка мав свою незалежну (інколи протилежну) думку в стосунках не тільки з вірними–підопічними, політиками, співбратами в священстві, але також і з Йосифом Сліпим, за що мабуть Патріарх остаточно його й ще більше шанував. Звертався Блаженніший до нього: «мітрате золотий» і не секрет, що в певний час бачив о. Музичку своїм наступником»

Некролог о. Іванові Музиці

Нехай Господь Всевишній прийме його душу в оселі праведних, «у місці щасливому, місці спокійному, де немає болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне».

Вічна Йому пам’ять!