26 вересня в УКУ відбувся відкритий науковий семінар «Паломництво до Риму в період між античністю та середньовіччям (IV-IX ст.)», організований кафедрою богослов’я. Семінар провели в рамках підготовки до Всенародної прощі до Святої Софії.

Фахівець у галузі християнської археології д-р Данило Тканко зазначив, що до нас дійшло мало письмових пам’яток з IV-IX ст., які б мали  хоча б якісь згадки про паломників, що направлялися до Риму. Цілком ймовірно, що вже в І ст. християни вирушали у паломництво до «Вічного міста». Найдавніші згадки, якими сьогодні володіють науковці, – графічні зображення (ІІ-ІІІ ст.). Тому важливим для дослідників є «Путівник» Сиджеріко (лат. Itinerarium Sigericco) 990 року. Його прийнято називати у західній літературі ітінерарій власного паломництва з Англії до Риму. «Путівник» є одним з найцінніших літературних джерел раннього Середньовіччя.

Одним з важливих аспектів розвитку паломництва до Риму були тогочасні дороги, які залишилися ще з античних часів. Вони значно полегшували шлях, і вели точно до «Вічного міста». Навіть, якщо мережа римських доріг зазнала масштабного занепаду в епоху раннього Середньовіччя, значну їх частину експлуатували аж до X ст. Активно використовували головні імперські, так звані «консульські» дороги, які служили шляхом і орієнтиром для паломників у напрямку до Риму та Єрусалиму. «Усі римські дороги відзначалися певними усталеними розмірами, викладені каменем (бруківкою) або, де його бракувало, цеглою, – розповів Данило Тканко. – «Путівник» Сиджеріко та «Історія ланґобардів» – два найдавніші літературні джерела, що згадують так званий шлях Via Romea, згодом Via Francigena».

Однак, дорога до Риму не була близькою і тривала близько 3-4 місяці в одну сторону. Окрім того, під час подорожі на паломників чекало багато небезпек. Тому вони могли мандрувати лише вдень, а на ніч зупинялись у надійних місцях.

«Місця, де в пізньоантичну та ранньосередньовічну епоху могли зупинитись паломники, називалися ксенодокії (із грец. – притулок для чужоземців). Ксенодокії фінансувалися церквами та з окремих пожертв. Вони були двох типів – придорожні й міські, будувалися неподалік монастирів або церков, проте, завжди були окремою будівлею певної форми та планування», – зазначив Данило Тканко. Перші 4 ксенодокії виникли в Римі ще в IV ст., однак, через постійні перебудови міста, жодна з них не дійшла до наших днів. На місцях ксенодокій, які були на шляху паломника, з часом могли поставати цілі монастирі чи містечка. Тут могли зустрічатися люди з різних частин Європи.

Для українців буде цікавим той факт, що під Церквою святих мучеників Сергія та Вакха у Римі, яка є національною церквою для українців в Італії, також розташована ксенодокія V ст. Проте, вона є недослідженою, оскільки її стіни виходять за межі Церкви і є на території приватних будівель, а проведення розкопок може привести до руйнування як самої Церкви, так і сусідніх будинків.

Щодо самого перебування паломників у Римі, то, зазвичай, воно тривало 1-2 місяці. Найчастіше вони відвідували катакомби – місця поховань перших християнських мучеників та святих. Таким чином, разом з подорожжю весь час паломництва міг зайняти майже цілий рік. Тому паломники вирушали у мандрівку з початком весни, частину літа перебували у Римі, а тоді поверталися додому ще до настання зими.

З розвитком християнства набуло поширення покаяльне паломництво, у яке відправлялися, щоб спокутувати свої гріхи. У деяких випадках люди вирішували іти в монастир, який траплявся їм на шляху.

Починаючи з кінця ХХ ст., паломництво знов набуває поширення серед християн. Стають популярними туристичні маршрути вздовж історичних римських доріг.

Прес-служба УКУ