Сьогодні багато подій в Українському католицькому університеті присвячено стратегічному плануванню та розбудові нашого університету як духовно-освітнього, бізнес-інноваційного та культурного осередку. Однак, плануючи майбутні кроки, інколи доцільно озирнутися назад і подивитись на той шлях який  пройдений з точки зору історичної перспективи. 

Тож озираючись на пройдений шлях, ми записали коротеньку бесіду із вченим, доктором  богослов’я, Михайлом Петровичем. Постать Михайла Петровича унікальна в історії університету ще й тому, що саме він є перший директор та один з фундаторів Бібліотеки Львівської богословської академії (нині – Українського католицького університету). 

– Отже, п. Михайле, очікувано, що перше питання стосуватиметься історії створення нашої Бібліотеки, такої не парадно-офіційної, маленькі домашні секрети, ваші особисті спогади: як творилась Бібліотека УКУ? Бодай коротенько: якими були Ваші перші кроки? З якими труднощами Ви зіштовхнулись на початковому етапі формування Бібліотеки? або ж не було жодних труднощів?

– На початку 90-х рр., у Львові відновили семінарію та Богословську академію і я приїхав для того, щоб викладати богословські науки, бо ж на той час в нас ще не було достатньо своїх педагогічних кадрів, щоб забезпечити  навчальний процес. Невдовзі, мене запросив тогочасний ректор Михайло Димид Львівської богословської академії на вул. Клепарівську, у велику кімнату, (приміщення колишнього дитячого садочка), там стояло багато коробок із словами: «Михайле, тут мусить бути наша Бібліотека. Чи ти міг би взятися за створення нашої книгозбірні?» Я погодився, став підшукувати співробітників, з нуля формувати фонди. Вже згодом, Бібліотеці передали приміщення в корпусі на вул. І. Свєнціцького, однак, там теж  спочатку були ями в підлозі, доводилось долучалися разом із майстрами до ремонту приміщення. Навіть до розробки бібліотечних меблів. Адже приміщення Бібліотеки на Свєнціцького було відносно невелике, а фонди активно поповнювались, треба було у невеликому просторі розташувати якомога більше книжок, облаштувати затишні місця для читачів, тож я сам робив ескізи стелажів, з максимальною місткістю для книжок, такого не було на той час в магазинах. Потім ходив по заводах, зокрема звертався на автобусний завод, щоб виготовити ці бібліотечні меблі.

-От сьогодні Український католицький університет, можна сказати, є однією із візитівок Львова, а наскільки легко інтегрувався в міське середовище з початку свого заснування?

-Я б сказав, що львів’яни на початках відновлення діяльності семінарії і Богословської академії ставилися із зацікавленням: чи ми зможемо відбутися?. Проте, крок за кроком, семінарія та Богословська академія  стали невід’ємною частинкою Львова.

-п. Михайле розкажіть, будь ласка, за яких обставин було створено фонд стародруків та спеціальних колекцій. Мені відомо, що саме Ви започаткували фонд стародруків та спеціальних колекцій?

-Паралельно з працею в Бібліотеці я займався науковою працею,  тож розумів, що виховання фахівців богословських та філософських, зрештою  сучасної людини, кажу не лише науковців неможливе без виховання культури книжки. 

Також нам багато дарували жертводавці, меценати, гості в тому числі і рідкісні видання. Крім того, я намагався, по можливості, придбати для Бібліотеки стародруковані книжки, які були б корисними для нашої спільноти. Пізніше мені пощастило познайомитись з таким собі п. Богданом, на жаль, я не запам’ятав його прізвища. Він був сином дяка, сам змалку прислуговував в церкві, тож знав, що таке стародруковані книжки ще з дитинства. Вже в роки радянської влади, він зібрав і переховував від знищення доволі велику колекцію стародруків. Вважав це справою свого життя. Його колекція нараховувала близько п’ятдесяти екземплярів, він сам їх переплітав, реставрував як умів, по-аматорськи, звичайно, але ж з  якою любов’ю до книжки! Саме в нього, я й купив для Бібліотеки перші кілька стародруків. В дуже швидкому часі після знайомства, п. Богдан відійшов у засвіти, і його дружина звернулася до мене з проханням придбати цю колекцію для Бібліотеки, щоб не розпорошувати її. Я погодився, і при підтримці Михайла Димида і Бориса Ґудзяка, вони знайшли фінансування для придбання цієї колекції. Тепер це стало родзинкою колекції. 

–Наступне питання щодо колекцій: як така численна кількість архівів та артефактів із закордону опинилась в Українському католицькому університеті?

-Ми поступово налагодили співпрацю з бібліотеками різного профілю: університетськими, публічними, а також з видавництвами та книгарнями.

 З великою вдячністю згадую чудову Бібліотеку отців-єзуїтів в Кракові, вони подарували нам із свого резервного фонду до Бібліотеки дуже велику кількість книжок, впереваж, польською та англійською мовами. Але це була передовсім навчальна література. Також швидко вдалося налагодити системну співпрацю із Францією, Британією та Німеччиною. Ми справді приділяли велику увагу та докладали зусиль для налагодження такої співпраці зі європейськими бібліотеками. 

При цьому, ми співпрацювали не лише з видавництвами чи книгарнями, а також з діаспорою, колекціонерами і т.д. До прикладу, саме таким чином, дізнались, що на аукціон у Німеччині буде виставлено колекцію Ганса-Георга Бека, відомого вченого з світовим ім’ям. Нам вдалося придбати цю колекцію для Бібліотеки, і саме ця книжкова збірка згодом лягла в основу ширшої тематичної колекції відомої як – КЛАВІС. 

Також географія співпраці розширилась, коли інформація про Львівську богословську академію (згодом Український католицький університет) поширилась більше по Європі, то нас вже знали, і нам багато дарували колекцій вчених та культурних діячів не лише з діаспори. Ми їздили закордон забирали ці колекції, спілкувалися з жертводавцями, готували пакет документів, який був необхідний для такого транспортування. Згодом подарованих книжок, архівів та колекцій з Європи, Канади та США кількісно ставало більше. Тепер  їх вже надсилають поштою або за допомогою інших сервісів.

 Але так, на початку, це було складно. Припускаю, що мало яка Бібліотека у Львові, на той час отримувала поповнення для своїх фондів із закордону так багато і систематично.

-Згодом Ви відійшли від бібліотечних процесів, тож які проекти тепер мають для Вас найбільший пріоритет?

-Весь час своєї праці в Бібліотеці я дуже роздвоювався, бо хотів більше часу присвячувати науковим студіям у сфері богословських наук. І коли Борис Ґудзяк запропонував мені поїхати на докторат в Канаду, після довгих роздумів та вагань – я погодився. Так науковець в мені переміг директора Бібліотеки. Хоч рішення насправді далося дуже непросто. Тепер я мешкаю в Чікаго, займаюся науковими студіями, нещодавно на філософсько-богословському факультеті в Українському католицькому університеті відбулася презентація проекту своєї майбутньої монографії. Сподіваюся, невдовзі видати цю працю. Також маю ще певні плани наукових студій. Час не стоїть на місці. А щодо Бібліотеки, то вона завжди буде в моєму серці!

Текст: Оксана Палій