Минає рік, коли свої очі навіки замкнув найбільший Добрий Самарянин ХХ століття, найбільший приятель і добродій української Церкви ієромонах Веренфрід у мирі Филип Ваанстратен. Завдяки його вірі, що люди є кращі, ніж ми про це часто говоримо і думаємо, за 56 років існування заснованої ним організації „Церква в потребі”, він зібрав понад 3,5 мільярди ам. доларів для потребуючих людей земної кулі.
Пропонуємо Вашій увазі Слово о. д-ра Івана Дацька, приятеля і співробітника покійного, яким він поділився із спільнотою УКУ під час Святої Літургії присвяченій річниці смерті Веренфріда Ваанстратена.

Після війни в Західній Европі, в Німеччині опинилося понад 12 мільйонів біженців з Росії, України, Калінінграду зі Шльонська. Всі вони “пакувала” до Німеччини. Не було їм від кого очікувати допомогу. В одному фламандському містечку, де нацисти розстріляли майже всіх мужчин, о. Веренфрід проповідує з наміром зробити збірку для німецьких біженців. Він проповідував три дні. Пізніше він згадував, що це були чи не найтяжчі проповіді у його житті. На третій день, після того, як він скінчив своє слово, до нього підійшла одна старша жінка і перед усією Церквою сказала: „Німці чотири роки тому розстріляли мого чоловіка, мого брата і мого сина, але я їм прощаю”, – і дала до збірки 100 франків. Цей жест так зрушив серця мешканців того містечка, що вони не лишень щедро зібрали збірку для своїх колишніх ворогів, але й потім запрошували німецьких біженців до своїх помешкань. Це тільки одна історія із його життя. А було таких чимало, про них йдеться у книжечці „Де Бог плаче”, яку ми видали. Заохочую Вас у цих днях перечитати цю книжку.
Після війни в Західній Европі також було багато українських скитальців, українських біженців. Веренфрід Ваанстратен контактував з тодішнім архипастирем скитальців архиєпископом Іваном Бучком і сприяв йому в заснуванні наших генеральних вікаріятів, а потім екзархатів. Так творилася і ширилася благородна душпастирська праця серед наших переселенців.

Коли святої пам’яті Патріярх Йосиф (Сліпий) висловив йому свій намір заснувати Український Католицький Університет, то він разом з кардиналом Кольну, та кардиналом Падеборну дають таку суму, що здвигнув Патріярх не лишень Університет, але й Собор св. Софії у Римі. Український Вільний Університет у Мюнхені збережено до сьогоднішніх днів завдяки тому, що свого часу допомогу йому надали Патріярх Йосиф та о. Веренфрід. Саме за підтримки о. Ванстраатена стало можливим розповсюдження релігійної літератури по всій Україні в часи перебудови. Коли повернувся Патріярх Мирослав-Іван до свого рідного Львова з ініціятиви о. Веренфріда було надрукувано 250 тисяч примірників молитовника „Прийдіте і поклонімся”, щоби християни України мали з чого молитися.

Ніколи не забуду, коли з нагоди 40-ліття організації „Церква у потребі” наш Блаженніший Патріярх тодішній Мирослав-Іван простягнув руку примирення і прощення до російської Церкви і народу. Це викликало неоднозначне тлумачення серед мирян. З різних кругів наших поселень приходили не тільки схвальні листи, але також і нарікання: „Ти зрадив українську Церкву, український нарід! Віддати Тебе на громадський суд”. О. Веренфрід йому відповів: „Бог вас поблагословить, бо ви ступаєте слідами Христовими”

Сьогодні ми згадуємо цього великого приятеля, добродія і найбільшого Доброго Самарянина ХХ століття. Пом’янім його, збережім вічную його пам’ять, а головно сповняймо все за що він нам помагав і помагає. Учімося, працюймо і освячуймо себе своїм життям, щоб чинити так як він і зберегти його пам’ять на віки вічні. Амінь!