ENG«Він вміє довіряти», – владику Бориса Ґудзяка вітають з ювілеєм
Як у соцмережах вітали владику Бориса Ґудзяка з ювілеєм: зібрали для вас цікаві дописи та фото.
Тарас Добко, перший проректор УКУ
Сьогодні владиці Борисові Ґудзякові 60 років! Владика постійно закликає нас вертатися «ad fontes», тобто до джерел. Тож і я спробую…
Минає рівно 30 років від нашої першої зустрічі в студентському клубі Львівського державного університету імені Івана Франка, на якій мирянин Борис ділився з зацікавленими студентами різних львівських вишів думками і враженнями про з’їзд «Українська молодь – Христові». Як і багато інших зустрічей у наступні роки з мирянином, священником і єпископом, віцеректором ЛБА і ректором УКУ, науковцем і публічним інтелектуалом, і найголовніше – другом Борисом Ґудзяком ця зустріч на відстані 30-ти років виявилася дуже плідною. Не тільки тому, що призвела до відродження ТУСК «Обнова», чи привела мене і моїх друзів дещо пізніше на поріг ЛБА та УКУ.
Це була важлива зустріч для моєї віри. Я побачив людину, яка без апологетичності, вільно і природно поєднувала в собі суворість раціонального мислення і життя віри. Як виявилося, це можливо. Жива віра в Бога не приходить в життя людини під натиском залізобетонних аргументів, а завдяки словам і свідченню тих, хто стає «батьками у вірі».
Своїх я можу назвати поіменно. Ґілберт Честертон, Клайв Льюїс, Джон Р. Р. Толкін, Дам’ян Федорика і вл.Борис Ґудзяк. Люди, які перевернули моє життя… Іноді підколюю наших студентів, що в УКУ вчитися небезпечно, бо можуть зустріти когось, хто змінить їхнє життя. Так сталося зі мною завдяки спілкуванню з вл. Борисом, якому вже довгих тридцять років.
Вдячний Богові за цю нагоду, вдячний вл. Борисові за приклад і довіру, вдячний дружині і дітям за любов, натхнення і підтримку, вдячний всім, від кого міг вчитися впродовж цих років від зустрічі, яка виявилася настільки визначальною. Сьогодні моя молитва в особливий спосіб за владику Бориса, за його здоров’я і витривалість у служінні, за його родину і друзів, за УКУ та інші плоди його праці і життя. На многая літа, Владико!
Мар’яна Карапінка, прессекретарка Президента УКУ
Ось і прийшов час для цього побутового, не парадного фото. Червень 2019, кухня в Філадельфії, владика варить ранкову вівсянку на всіх чи на тих, хто її їсть.
Вже 10 років владика Борис Ґудзяк є моїм шефом, і я непогано пам’ятаю, де і що він сказав та порившись у скриньці, можу знайти фото за червень 2015 чи серпень 2018 (архівіст з мене такий собі, але поки що пам’ять хороша).
Сьогодні хочу поділитися чимось, що не виражається в словах, а відчитується у вчинках. Владика вміє довіряти. І ця довіра не абстрактна чи торжественна, а реальна, щоденна. Розкажу історію. Про себе, звичайно, бо всі ми, вітаючи, говоримо про себе.
Я маю водійські права, але майже не маю досвіду. І маю багато страху. Минулої зими, після Різдва, з владикою Борисом та отцем-дияконом Володимиром Радком ми їхали з Філадельфії на північ штату Нью-Йорк. По дорозі заїхали в старечий дім, яким опікуються монахині. Владика був увесь час за кермом. А потім якось каже: «Може Ви поведете?». Сівши за кермо і здаючи назад, я стартанула так, що аж сама налякалася (бо вчилася на механіці і за звичкою намагалася знайти третю педаль) Готова була вийти з-за керма, але владика сказав: «Поїхали». Він сів на заднє сидіння і лише час до часу, коли виїжджали на автобан, казав, коли треба додати газу.
Для мене ця історія є уроком великої довіри до тих, з ким працюєш. Довіри абсолютної й щирої. Власного життя, а не лише репутації чи проєкту.
І про гумор, бо приїхавши на місце, владика розказав, що я «добряче попрацювала над його духовним і молитовним життям у цій поїздці».
З днем народження, владико! Дякую!
Денис Коляда, випускник УКУ
Сьогодні для мене майже Різдво! Бо в цей день по-особливому вдячний Богові за його любов. Він, подарувавши нам Себе, подарував нам і один одного. В цей день, шістдесят років тому, Господь подарував Україні Митрополита Бориса Ґудзяка! Цей дарунок неба надихає багатьох людей на різних континентах. І саме тому нам, тим хто відчув тепло цієї любові, захотілося по-особливому привітати Владику в цей день. Подякувати Богові і Владиці за ту любов, що єднає спільноти і людей з цілого світу у любові й вдячності…
Тому дорогий Владико Борисе, прийміть від всіх ваших друзів, племінників та студентів найщиріші вітання.
P.S. Дякую всім, хто брав участь у цьому відео, а особливо тим, хто незримо, але власною працею втілили його в життя: Дарія Гірна та Влад Крилевський.
Іван Городиський, співзасновник Школи права УКУ, голова ради у Відділення Асоціації правників України у Львівській області
Вперше з владикою Борисом Ґудзяком, який сьогодні святкує ювілей, я познайомився у вересні 2014. Під час перерви в засіданні Сенату УКУ, на якому я розповідав про плани правничих проектів, Даніель Білак розпитував у мене «чи я юрист?» і «чи розумію що таке верховенство права?», а владика спостерігав за цим пару хвиль попиваючи каву.
Через 5 років, на іншому засіданні Сенату, обговорюючи рішення про запуск Бакалаврської програми Школи права УКУ, вл. Борис сказав: «Я вас не знаю». Щиро кажучи, знаючи, що люди такого рівня навряд чи пам‘ятають усі миттєві знайомства, тому я не здивувався. А вже за місяць, на прийнятті у Джорджтаунському університеті після його лекції, владика вже сам помітив мене і підійшов «Іване, вітаю!».
На жаль, за час який лишався мені на посаді директора Школи, крім кількох спільних зустрічей і нарад, не вдалося більше поспілкуватися і попрацювати з вл. Борисом. Але для мене він завжди є апостола-рушія великої ідеї: Українського католицького університету, яка є більшою за інституції, окремих людей чи стіни. І те, що УКУ реалізувався в сучасній Україні: це саме його заслуга як рушія цієї ідеї попри все, лише з вірою, що один маленький крок може змінити світ.
На фото: мабуть наше єдине спільне фото в грудні минулого року в Київському центрі УКУ. На ньому: підсумок 5 років моєї з колегами праці в Школі права. Найкраща (майже уся) частина професійної правничої спільноти, об‘єднана в широку коаліцію навколо Школи після зустрічі з вл. Борисом. А також те, що владика повірив і теж духовно долучився до творення Школи – один з найцінніших підсумків.
З днем народження і Многая Літа, Владико!
Дарія Шкіль, випускниця УКУ
Сьогодні мені здається, що фото з владикою Борисом Ґудзяком мають всі мої друзі. І як владика знаходить час на нас всіх? Це непояснений феномен і щось більше, схоже до супер сили. Дякую Владико, що знайшли і для мене час.
Хочу поділитись історією, коли Владика Борис вперше мене вразив. Я була тоді першокурсницею, ще зовсім малою. В часі гаївок, серед натовпу, владика покликав мене по імені. Ніби нічого дивного, але ми були не знайомі. От уявіть собі шок першокурсниці, яку кличе ректор по імені. Уявили? Так-от, він покликав запитати: як в мене справи. В цей момент, мій набір стереотипів розлетівся на такі маленькі друзки, що певне так вже ніколи не скласти. З того дня, владика ще дивував, надихав та перевертав моє уявлення про світ безліч разів.
Юрко Назарук, співвласник Холдингу емоцій «!FEST»
Так мало людей, котрі об‘єднують.
По-справжньому.
Теплом, мудрістю і гармонією.
Тішусь, шо маємо змогу проживати поруч той час, і хоч троха набуватись в світлі того вміння.
Многая літа, владико Борисе!
Знимка з початку нашого шкільництва:) яке теж не само собою почалось:)
Богдан Трояновський, директор видавництва «Свічадо»
Це був липень 1986 року. Село Новиця на Лемківщині. Релігійний табір «Сарепта». Біля 50-ти учасників. Туди приїхав до нас незвичайний гість — Борис Ґудзяк з Америки. Зустріч з ним була дуже цікава: непересічна особистість, внутрішній духовний мир і відчуття, що ця незнайома людина дуже тобі близька у своїх пошуках найціннішого.
Потім були початки «Свічада». Борис слідкував за нашою працею і діяльністю.
А потім був дев’яностий рік і організація з’їзду «Українська молодь — Христові». Борис попросив нас про друк молитовника для потреб з’їзду. Його надрукували в Польщі і перевезли в Україну. А з молитовником приїхав до Львова і я. І тут вже залишився. На з’їзді познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Яриною.
І до сьогодні ставлю собі запитання: а що було б, якщо б тоді, у далекому 86-му ми не зустрілися? Чи історія покотилася б тим самим руслом? Мабуть, ні.
Тому дякую Тобі, Господи, за Високопреосвященного Владику і Друга Бориса, який з’явився на моїй дорозі і штовхнув мене до пошуку того, чого і сам ціле життя шукав. До пошуку найціннішого.
Сашко Бугаєнко, випускник Школи журналістики УКУ
Не про фото, а про Людину. Саме з великої літери хочеться писати це слово, коли йдеться про владику Бориса Ґудзяка.
Вважаю величезною честю знати цього світлого, глибокого та надзвичайного Чоловіка. Він вміє випромінювати добро та заряджати ним інших. Він зміг зробити так, щоб частинки цього добра летіли далі й поширювалися через студентів Українського католицького університету.
З Днем народження Вас! Дякую за добро.
Отець Тарас Байцар
Вітаємо, Владико Борисе! Дякуємо, що щедро ділитеся Життям і вчите нас жити у Бозі, між собою, для інших.
Многая літа!
Богдана Матіяш, письменниця, редакторка, перекладачка
Вдячність перемінює нас, робить щасливішими і добрішими. Щовечора, лягаючи спати, ми з чоловіком згадуємо принаймні десять речей, за які хочемо подякувати. Часом дякуємо просто за прожитий день, за дар здоров’я, за всі зреалізовані впродовж дня плани і задуми, за людей, з якими ми бачилися і спілкувалися, за якісь добрі ініціативи, до яких нам вдалося долучитися, зрештою, за ті миті життя, в яких нам було добре й щасливо.
Сьогодні ж починаю дякувати зранку. Є дні, коли за дар життя дякуєш, щойно розплющивши очі. І то не за свій, а за життя котрогось дорогого тобі іменинника. Сьогодні саме такий день, коли світові була подарована дуже важлива для мене особа. І я впевнена, що ці слова можуть сказати ще сотні людей. Бо нині свій день народження, 60-річний ювілей святкує митрополит Борис Ґудзяк, безперечний авторитет для тисяч людей по всьому світу, людина, яка вміє турбуватися про інших, служити їм, мати сміливі ідеї і реалізовувати їх, щоб вони могли приносити користь і добро. Йому завдячуємо створення Українського Католицького Університету – навчального закладу, що дає добру освіту, не страждає на корупційні схеми і, що найважливіше, робить величезний акцент на цінностях, повсякчас нагадує, що значить бути людиною з відкритим серцем і настановою робити добро. В особі владики Бориса маємо духовного провідника, авторитетного не лише для вірних УГКЦ, а й для братів-православних і протестантів, який самим своїм способом життя проповідує, що значить бути добрим єпископом, добрим священником та добрим християнином. Який не втомлюється нагадувати нам про нашу гідність Божих дітей (впевнена, що багато хто усвідомив себе Божою дитиною саме завдяки владиці), про люблячого Бога, про віру й довіру до Нього, без якої нічого не можемо; і про наше велике покликання – робити добро…
Часом думаю, що масштаб діяльності митрополита Бориса Ґудзяка співмірний з масштабом діяльності митрополита Андрея Шептицького. Але, зрештою, ще багато всього попереду, і не знаємо, скільки всього владика ще має зробити для Церкви. Колись хтось це досліджуватиме, підбиватиме підсумки. А сьогодні час на інше. Час дякувати за дар життя владики Бориса й тішитися, що живемо в один час із ним. Час для вдячності за всі нагоди зустрічей, слухання, ділення часом і молитвою. Час трохи скучати, бо в Україні владики Бориса, який тепер є митрополитом у далекій Філадельфії, дуже бракує. І час радісно побажати: дорогий владико Борисе, многая літа!!!
Повний текст читайте за посиланням
Андрій Андрушків, випускник УКУ, керівник департаменту публічної політики ГО «Центр UA»
Між обидвома фото 9 років.
Перше зробив Григорій Пристай в другий день Помаранчевої революції біля червоного корпусу КНУ і там я брав коментар в координатора «Пори» Володимира В’ятровича для сайту УКУ (бо тоді Петро Дідула і Наталка Климовська казали, що мусимо казати світу про те, що відбувається і новини робилися кількома мовами).
Друге фото зробив Тарас Хімчак 29 листопада на Євромайдані за кілька годин до того самого розгону.
Хочу подякувати всім, з ким був і тоді, і тоді.
В далекі часи Кучми владика Борис Ґудзяк мав у нас курс «Християнська духовність в постмодерну добу». І одна з лекцій того курсу була присвячена «кайросу». Це такий час, який на відміну від хроносу є «тут і тепер». Про нього багато писав апостол Павло і потім все це вивчали не лише теологи, а наприклад спеціалісти з підвищення працездатності. Кайрос – це коли Кавай Леонард закидує саме той кидок з сиреною в сьомому матчі серії проти Філадельфії. Кайрос – це коли Андрій Шевченко забиває саме той штрафний у ворота Росії. Кайрос – це час в якому можливе все. І Майдани – були таким кайросом. Стільки всього там народилося, було зреалізовано і стало нашою історією.
Але важливо розуміти, що можливостями кайросу може скористатися лише той, хто качає м’язи в хроносі, в тому щоденному звичному часі. Саме повільні практики що в куховарстві, що в спорті, що в місцевому самоврядуванні, що у врядуванні, що в роботі команд і проєктів в час поміж кайросів дають можливість збудувати фундамент для довготривалих змін і перемог, яким не страшні відкати і реванші.
Андрій Левицький, випускник УКУ, засновник соціальної майстерні WoodLuck
Віталій Руденький, випускник УКУ
Кажуть, що життя людини зводиться лише до двох шляхів. Перший — подорож античного Одіссея, який, скерований ностальгією, шукає дорогу додому.
Другий — дорога Авраама до землі обітованної. Рух до чогось такого, що поки ще невідоме, не може бути описане словами, але неодмінно є кращим за те, що є «тут і зараз». Щось, що розширює звичний лад і знаходиться за межами небокраю.
Так-от, це я до того, що велике благо, коли у твоєму життя безпосередньо чи опосередковано зустрічаються ті, хто м‘яко майже непомітно скеровують обирати друге.
З днем народження, владико Борисе.
За Ваше світло: яскраве, гаряче і надзвичайно ніжне.
За свідчення того, як чутливо шукати Божого покликання, як приймати Його дари, множити і щедро ділитись.
Дякую за приклад мудрості та смирення.
За любов, якою огортаєте людей поруч.
Прошу Господа здров’я для Вас! І Многая літа!
