Дорогі друзі – учасники, симпатики, кореспонденти, «тиловики», волонтери й

доброчинці Революції гідності!

Сьогодні ваше свято: вітаю вас сердечно!

Пригадую ті щасливі й розчахнуті очі студентів, що підкорили всіх у перші дні

протесту у Львові. Без вашої віри й молодечого азарту Майдан не здолав би потужного

шару зневіри та скептицизму. Це ви разом із київським студентством, усвідомивши й

увиразнивши свою людську гідність, дали назву всій Революції. Це ви стали польовими

кореспондентами Майдану й озвучили його голос. Це ви зімкнули свої руки у ланцюгах

солідарності і саме по них пробіг струмінь нової надії.

Дякую вам!

Коли ж влада підняла на молодь каральний батіг, і на камінь Майдану впали перші

краплі крові, молодіжний протест став протестом усього суспільства. Батьки пішли

захищати дітей, друзям постраждалих нестерпно було залишатися вдома, підприємці й

інші доброчинці розгорнули цілу мережу забезпечення життєдіяльності Майдану. І з

кожною спробою злочинної влади подолати Майдан він, живлячись вашим

свободолюбством, ставав іще міцнішим, а згодом і воістину кремінним.

Честь вам за це і хвала!

Коли ж спецназівці й «тітушки» заполонили вулиці Києва страхом і насильством, ви

пізнали загрозу переслідувань, біль тортур і полинний смак жертви. А тоді одного

чорного дня до УКУ дійшла чорна вістка: «Загинув Богдан Сольчаник». І стало

зрозуміло, що за свободу й гідність ви стали платити найвищу ціну.

Низький уклін вам за це!

Цими днями мій ҐУЛАҐівський побратим Йосиф Зісельс озвучив точну формулу, за

якою слід оцінювати здобутки Революції Гідності: «Не можна очікувати від революції

результатів, які може дати лише еволюція». Майдан зробив свою справу і здобув

фантастичну перемогу: диктаторський режим упав, драконівські закони скасовано,

народові повернуто ту міру свободи, яку він уміє засвоїти, а курс подальшого руху для

нього прокладено.

Те, що сьогодні нас болить і дратує, – це лежить на совісті не Майдану, а

постмайданного суспільства, яке виявляє водночас і героїзм жертовної самоорганізації,

і ниці спроби вернути все «на круги своя».

Війна з Росією змусила каналізувати енергію Майдану на допомогу армії, й

потужний волонтерський рух преобразив нашу землю – ту землю, яка ще рік-півтора

тому була символом громадянської пасивності. Добровольці Майдану стали

добровольцями Українського війська. Єдність Майдану стала матрицею дивовижної

консолідації всієї України.

Кожен, хто причетний до цього великого преображення нашої землі, наділений

часточкою нашої любові.

З тих пір молох війни ледь не щодня відбирає нові жертви серед воїнів і цивільних.

У нелюдських умовах перебувають наші полонені, а в несправедливому ув’язненні на

території Росії караються ті українці, що стали символами нескореності: зокрема Надія

Савченко, Олег Сенцов, Геннадій Афанасьєв, Олександр Кольченко.

Усі вони потребують нашої молитви й усі – на небі чи на землі – потребують нашого

успіху як вільної й демократичної держави.

В пам’ять про духовне єднання Майдану не даймо ворогові підірвати в нас віру в

свої сили, надію на успіх нової України й любов, що одна лиш може об’єднати нас!

Мирослав Маринович, 21 листопада 2015 року