Блаженної пам’яті владика Юліан (Вороновський) був величною постаттю. З одного боку – простий, безпосередній, хтось би навіть сказав непомітний, невисокого росту, лагідний, м’який. Аля водночас ця людина в юному віці в 50-х роках, в дуже складний час для Церкви в Україні вирішує стати монахом і священиком. Важко уявити, скільки сили та відваги вимагало рішення плисти проти течії.

Владика Юліан любив людей, любив Бога, Церкву, Україну. І кривду, яку терпів народ, він брав близько серця. Усе своє життя він присвятив спілкуванню, відкритості до ближнього і до Бога. З огляду на те, що підпільна Церква потребувала не лише священиків, але й єпископів, які б передавали апостольське приємство, Архиєпископ Володимир Стернюк в 1986 році висвятив єромонаха Юліана на єпископа. Він, властиво, був останнім з архиєреїв УГКЦ, що були висвячені в глибині катакомб. Ця епоха закінчилася.

Для нашого Університету два роки тому владика Юліан став першим почесним доктором. Для нас є великим благословенням, що першим почесним доктором УКУ став представник того покоління, яке спромоглося на найбільший подвиг ХХ століття – зберегти свою гідність в тоталітарний час. Владика Юліан був провідником для тих, що наважилися бути вільними людьми у лабораторії насильства, маніпуляції та інструменталізації людської особи.

Мене зворушувала його доброта, людяність, безпосередність. Христос сказав: «Якщо хочете унаслідувати Царство Небесне, будьте як діти». З такою дитячою щирістю владика Юліан любив Бога і ближнього.

Ми щасливі, що мали такого архиєрея, молільника, наставника, ісповідника, якого ми завжди пам’ятатимемо.