Події в Україні, які розвиваються дуже стрімко, вимагають вдумливого аналізу з позиції вічних цінностей. Саме такий аналіз запропонував під час свого інтерв’ю для програми Контакт та Нового Шляху Владика Борис Ґудзяк, єпископ Української Греко-Католицької Церкви (Єпархія Святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії).

Контакт: Владико, було багато зажурених людей, які турбувались про те, хто пильнуватиме Український Католицький Університет (УКУ) у Львові, коли почули, що Ви від’їжджаєте до Парижа.

БҐ: Можливо, за таким питанням стоїть якась позитивна оцінка моєї праці, чи моєї особи, але моя праця була лише позитивною тоді, коли вдалося сформувати команду. Тобто вже давно УКУ не є особистим проектом. Це 430 осіб, які працюють під керівництвом нового ректора з дуже потужним ректоратом, який доповнюється молодими людьми. Я думаю, це був вже час для свіжого подиху, потрібні були, можливо, певні зміни. Я 20 років був у ядрі цього проекту і дуже тішуся, що така безстрашна людина, як отець Богдан Прах, історик, чия двохтомна праця на 1,500 сторінок вийде зараз – історія наших священиків Перемишильської єпархії. Він є добрий будівничий, вміє зберігати злагоду, так що УКУ є в добрих руках. Я лишаюся в університеті в ролі президента – керівника Надзірної ради, стараюся університет трошки представляти в міжнародному контексті, підтримувати його місію і також заохочувати всіх вас його підтримувати.

Контакт: За короткий час перебування в Парижі Ви полагодили надзвичайно важливу справу – притягнули до нас церкву княгині Анни.

БҐ: У містечку Санліз, поблизу Парижа, де Анна Ярославна була активна, наша громада купила церкву за 200 тисяч євро – за цю ціну годі купити в Парижі одну кімнатку. Ми хочемо створити там культурний центр Анни Ярославни. Під церквою є готичні середньовічні катакомби, а під ними ще й римські, і там є приміщення, які дуже надаються на музейну експозицію.
А сама церква, яка від минулого року носить ім’я Бориса і Гліба, буде плекати цю княжу спадщину, яка випередила Ганді, Мартіна Лютера Кінга, Нельсона Менделу на тисячу років. Наші князі Борис і Гліб були перші канонізовані святі України, які віддали свої життя за принцип миру тисячу років тому у 1015 році, наступного року буде тисячоліття. Вони сьогодні до нас промовляють в особливий спосіб: Борис і Гліб не відповіли на насильство рідного брата Святополка Окаянного. Ярослав Мудрий, Борис і Гліб, і Святополк Окаянний – з одного покоління, всі сини Володимира, і вже тоді проявилася ця слабість, що в Україні може бути не тільки боротьба за владу, а навіть братовбивство. Тепер, коли є братовбивство в Україні, свідчення Бороса і Гліба особливо актуальні.
Отже, ми надіємося, що в нашій Єпархії святого Володимира Великого, де була активна його внучка Анна Ярославна, де є церква Бориса і Гліба, його синів, ми в контексті Парижа зможемо формулювати творчу і переконливу пропозицію християнства у XXI столітті. Тому запрошуємо людей з Торонто приїхати 22 листопада, в суботу, в Санліз, в нас буде День Анни Ярославни, а в неділю ми будемо у катедрі Нотр-Дам поминати жертв Голодомору і жертв Майдану.

Контакт: В плані ситуації в Україні – чи є зараз зацікавлення Європи в який-небудь спосіб відстоювати не так інтереси, але якусь чесну справу в Україні? Як це виглядає з самої Франції, чи Франція є в кишені пана Путіна, чи ні?

БҐ: На жаль, для багатьох людей всіх часів, і особливо це відчутно в сучасній Європі, гроші виявляються дуже потужним чинником, для декого мало не єдиним. І тут є проблема, але то є і також наша місія – ми так не раз думаємо, що боремось за Асоціацію з Європою, бо хочемо, щоб Європа помогла нам долати корупцію, поправляти дороги, підвищувати якість медичної опіки, але, властиво, ми повинні також розуміти, що нам слід іти до Європи не з простягнутою рукою прохача, а з пропозицією цінностей.
Вперше в сучасній історії Європи, європейці з європейським прапором в руках віддавали своє життя і віддають сьогодні за європейські цінності. Сьогодні в Парижі є питання, чи хто-небудь готовий своїм життям захищати європейські цінності. І тут Україна має колосальну місію: ми повинні бути свідомі, що нам треба здобувати своїх союзників сильною поставою, передовсім силою духа, і тому сьогодні Путін і наступ Росії, властиво, є проблемою номер два.
Проблемою номер один в Україні є корупція. Це те, що роз’їдає нашу силу, нашу стійкість, нашу солідарність, і я Богу дякую, і дякую цим мученикам, які віддали своє життя, що Україна зараз є на паломництві від страху до гідності, від корупції до цілісності, і перед нами ще, мабуть, немалий шлях, але ми в дорозі, ми рухаємся. І це буде впливати на кожного європейця. Дай Боже, і не тільки на Європу.

Контакт: Наскільки ми в діаспорі маємо бути сильні, заки ми зможемо Україні допомагати? Тепер багато грошей ідуть в Україну, і чи це крапля в морі, чи ні, це одне питання, а друге, що мало дуже залишається для розвитку нашого буття в діаспорі.

БҐ: Я народився і виростав у Північній Америці, але від багатьох років трохи віддалений в щоденному порядку від контексту, і мені годі коментувати цю ситуацію, яка є в Торонто. Я можу сказати, що наша Єпархія у Франції, Бенелюксі, Швейцарії є найбідніша Єпархія в нашій Церкві, крапка. Вона слабша ніж навіть східноукраїнський екзархат, я вже не кажу про Торонто. Ми маємо великі виклики, великі проблеми і ми мусимо їх долати. Нам треба скріпллювати себе, але у цей час ми регулярно проголошуємо збірки в церкві для підтримки наших воїнів, людей, які поранені, чи потребують іншої гуманітарної підтримки.
Знаєте, я переконався, що світло Євангелії, щедрість, жертвенність – це так, як свічка. Нею можна другу свічку запалити і ти не збіднієш. Очевидно, треба мати чіткі стратегії і добрі тактики, і треба бути розсудливим, але я в житті бачив Боже благословення при великодушності, і я є переконаний, що в нас ще чимало ресурсів, ми щойно починаємо працювати в певних сферах. Я надіюся, що при щедрості з Україною, при щедрості з місцевими проектами – нікому нічого не забракне.

Контакт: Що можна сказати про це все, що відбувається тепер у Східній Україні? Наші релігійні інституції, особливо греко-католицька церква, дуже активну роль відігравали в Майдані. Який виклик для провідництву тепер представляє те, що робиться у Східній Україні?

БҐ: Виклик є багатосторонній. З церковного боку треба скріплювати людську солідарність, і допомагати людям бачити правду, бо найбільша війна сьогодні є навкруг істин, є боротьба добра зі злом. Сьогодні, я думаю, що відбувається колосальний процес консолідації, в тому числі і духовної консолідації українського народу. Я не є політичний чи військовий тактик, і годі мені радити з цієї точки зору, але я думаю, що ми в дуже болісний спосіб, при великій жертві, ми сьогодні народжуємо новий український народ. І цей процес, який здобувається дуже дорогою ціною, мені здається, буде дуже плідним, хоча з дня на день він є дуже болісним. Я думаю, що нам також треба молитися. Молитва є надзвичайно потужним чинником. Хто з нас 30 років тому реально мріяв про незалежну Україну? Хто з нас міг думати, що підпільна церква, яка у 89 році з катакомб вийшла з 300-ми священиків, середній вік яких був 70 років, що церква за 25 років буде мати не 300 священиків, а три тисячі. Ми бачили дуже багато знаків Божої благодаті, ми бачили різні чуда, Божі чуда, в ми є покликані сьогодні вертатися до тих духовних основ, включати Бога у своє життя, допускати до своїх щоденних рішень принципи Заповідей Божих, тому що боротьба сьогодні є інформаційна, вона є військова, але передовсім — вона є моральна. І якщо би Україна могла скинути з себе ярмо корупції, ми побачимо, що нам жоден ворог зовнішній не буде страшний.

НШ: Очевидно, що нова моральна якість в плані боротьби з корупцією і загальний підйом в духовності вже доведені революцією, але наскільки би Ви оцінили, чи вони зараз відбуваються?

БҐ: Я вважаю, що це довге-довге паломництво, що є ті, які були на Майдані, ті, які віддали своє життя, але є ще дуже багато тих, хто ще не вийшов з хати, які проспали на диванах Майдан, і морально ще дуже прив’язані до старого способу життя.
На це нема ради, так завжди є. Лідерів є мало, властиво, зазвичай є 1 на 10 тисяч, я б сказав, отих правдивих лідерів. Але сьогодні появилося диспропорційне число лідерів, які з майданів, з різних інших мотиваційних центрів будуть покликані вертатися у свої господи, у свої спільноти, у свої громади, і там проявляти цей провід у цьому паломництві.
Процес виходу з Єгипту з дому неволі тримав 40 років, тому що було потрібно, щоб два покоління пройшли, щоб залишити за собою спадщину рабства. Ми спадщину рабства ще не покинули, ми не покинули звички, які пов’язані з тим, коли люди є принижені, придавлені, і тому, мені здається, що перед нами ще лишився шмат дороги, але ми йдемо вперед. Я отримую велике натхнення від тих людей, що стають у перші ряди цього паломництва від страху до гідності.

НШ: Тобто Ви – оптиміст…

БҐ: Я людина надії. Я вірю, що Господь працює, що Він дає благодать. І я думаю, що ми живемо в дуже благодатний час, коли ми не думаємо про Леді Ґаґу чи Ані Лорак, а країна має перед собою чіткі питання добра і зла, і стоїть перед відповідальністю вірного вибору.

НШ: Владико, Ви говорите про нову моральну якість в Україні. Чи Ви вважаєте, що в України є шанс збудувати якусь нову, українську цивілізацію?

БҐ: Я думаю, що Евромайдан саме у цьому є пророчим, що він показав інший вимір, інші можливості. Ми ще мусимо утвердитися в тому, що ми покликані Европі щось нести, але я сам певен, що ця нова якість в Україні вже з’явилась.

НШ: Дехто в Україні задає питання, чи зможе країна зберегти свої моральні засади у Европі.

БҐ: Насамперед я надіюся, що Україна буде змінювати свої моральні засади. Ми зараз маємо засади корупції, які панують. Я би хотів, щоб наші християнські засади перейшли в бізнес, ЖЕКи, лікарні, школи. Не лише той правдивий свідок Ісуса Христа, що каже: “Господи, Господи”. Нам треба переносити християнські засади в законодавство, в побут і свідомість людини.
Все ж таки, в Голландії є менший рівень абортів, ніж в Україні, в деяких країнах Европи є менший рівень розгулу, ніж в Україні. Тобто, ми трошки затуманені певною пропаґандою, яка йде про Захід.
Те, що в Західній Европі є дуже поважні цивілізаційні проблеми, це без сумніву. Тому Майдан є відповіддю як на українські проблеми, так і на загально-европейські проблеми.

Джерело: Новий Шлях (Ч.1 і Ч.2)