Студенти УКУ здобувають особливу освіту, бо поряд із якісними знаннями вагоме місце в ній займає розвиток власної духовності. Однак на загал побутує думка, що духовність у сучасному світі, який дуже сильно перейнятий проблемами «виживання», мало не автоматично робить людину «слабкою ланкою». Чи так це насправді – розповідає один із випускників УКУ.

– Влодку, фах богослова, який Ти здобув у стінах УКУ, якось впливає на Твоє життя?

– Можу сказати, що цей фах постійно впливає на моє життя. Окрім багажу знань, УКУ дав мені сформований світогляд, системність мислення, вміння аналізувати, шукати нестандартні підходи. Більше того, зі спілкування з багатьма випускниками УКУ, особливо тими, що реалізували себе в інших галузях, крім філософії, богослов’я чи історії, я знаю, що їм справді доводиться постійно ламати стереотипи, бути кращими з-поміж інших, які мають відповідні дипломи чи відповідний досвід праці.

– Часом доводиться стикатися з висловлюваннями на кшталт, що УКУ – це «теплиця», особливо для студентів, і що потрапляючи, так би мовити, «у світ широкий», випускникам спочатку важко себе знайти у тому зовнішньому світі…

– До певної міри це правда, проте, мені здається, це стосується радше того, що набуті знання й навики не завжди є прикладними – бракує розуміння того, де і як можна їх використати у своїй майбутній кар’єрі. Думаю, зарадити цьому можна було б, організовуючи на останніх курсах практичні тренінги чи майстер-класи, які б доповнили ту добру гуманітарну базу, яку дає УКУ. Можливо, була якась така ізольованість від загальних процесів на ринку праці, але це можна подолати, моніторячи його. Це дало би змогу конкретно знати ті сфери, де майбутні випускники можуть застосувати те, чого навчилися в Університеті.

– Ти деякий час працював журналістом у відділі політики. Політика вважається справою аморальною, журналістика, яка висвітлює політичні аспекти життя, на загал теж здається такою. Як Тобі вдавалося поєднувати свою освіту богослова з працею журналіста саме політичного спрямування?

– Будь-яка сфера є рівно настільки аморальною, наскільки аморальними є люди, які в ній працюють чи її представляють. Сама по собі політика – це абстракція, вона не може бути ні моральною, ні аморальною. Аморальними є політики, аморальними можуть бути журналісти, адже брехлива не журналістика загалом, а конкретні журналісти, не редакція, а ті люди, які в ній працюють. Я впевнений, що завжди можна відстояти свої погляди й принципи, і така людина завше викликає більшу повагу. Переконався в цьому на власному досвіді: знаючи про мою освіту й життєві принципи, мені ніколи не пропонували якихось брудних оборудок. Були конфлікти в редакціях, де я працював, але я був готовий до того, що будь-якої миті можу бути змушений піти звідти. Якщо, будучи добрим спеціалістом, людина чітко задекларує свою позицію, політика редакції від цього не зміниться, але до сумнівних з погляду цієї людини справ її не залучатимуть.

– Іноді можна почути думку, що дуже сильно заглиблюючись у богослов’я, людина може або втратити віру, або ще більше повірити. Твоє навчання на богословському факультеті відобразилося на Твоєму духовному житті, на, так би мовити, «практичному християнстві»?

– Я не втратив віру, бо це неможливо: людина завжди віритиме у щось, інша річ, що це може бути сурогат віри у «комфортного Бога», в Якого їй зручно вірити. Проте на останніх курсах був період, коли богослов’я сприймалося більше як предмети навчального процесу, які потрібно засвоїти. Це не було без віри, радше це можна було назвати втомою від життя богослов’ям: коли ти постійно про це говориш – на лекціях, на іспитах, воно стає чимось таким буденним, втрачає певним чином свою сакральність. Однак з часом ця сакральність повертається. Тепер, із відстані років, що минули після закінчення УКУ, я бачу його плюси й мінуси; працюючи в церковній газеті, я побачив плюси й мінуси Церкви як інституції, – і мене це ще більше переконало у моїй вірі, тому що я відчув, як можна глибоко впасти і, водночас, – високо злетіти. Сьогодні я б свою віру окреслив словами Тертуліана: «Вірю, бо абсурдно». Людина більше вірить не через аргументи. Віриш тоді, коли розумієш, що ти можеш втратити, відмовившись від віри. Коли на власному досвіді відчуєш, наскільки глибокою стає порожнеча після такої втрати, ти тоді повертаєшся до того, що мав раніше. Але це треба пережити.

– З погляду часу, який минув після завершення Твого навчання в Університеті, Ти назвав би себе «успішним випускником»?

– Як на мене, успіх – це коли людина робить щось досконало, і їй це вдається. Тобто якщо вона застовує свої вміння і здібності там, де відчуває себе сильною, якщо вона виконує роботу, яку вміє робити, і це їй приносить моральне й матеріальне задоволення, це визнають інші, коли вона є, так би мовити, на своєму місці – таку людину можна вважати успішною.

А мою успішність, мабуть, можна назвати «дивною». Бо за критеріями моєї професії я навряд чи є успішною людиною: починав робити докторат із філософії в Ліхтенштайні, в Міжнародній академії філософії, але його не завершив; я не працюю ні в сфері філософії, ні в сфері богослов’я, навпаки, моя робота пов’язана з дуже «приземленою», світською сферою – піаром. Отож, якщо взяти до уваги мій диплом богослова, то як фахівець у цій галузі я, мабуть, не відбувся. Хоча, з іншого боку, той парадокс, що без журналістської освіти, без освіти у сфері зв’язків із громадськістю, я все-таки зайняв певну позицію в міжнародній компанії і є вже деякі досягнення, – знову ж таки, може бути ламанням певних стереотипів щодо успішності.

Довідка

Володимир Хіцяк – експерт із зовнішніх зв’язків Західного територіального управління компанії МТС-Україна. 2004 року закінчив філософсько-богословський факультет УКУ. Під час навчання працював у суспільно-релігійній газеті «Арка». Завершивши студії, працював у щоденній львівській газеті «Поступ» (відділи української політики та львівських новин). Був серед засновників та співробітників львівського ділового видання «Маклер».

Розмовляла Оксана Шкодзінська