Володимир Турчиновський, проректор УКУ, про етику в публічній сфері, інструменти корупції і революцію добра

Публічна сфера, яка функціонує без моральних імперативів та етичних засад, приречена на постійну кризу. Проте дуже мало хто з українців наважується це визнати. Всі теперішні серйозні проблеми у політиці, культурі чи, до прикладу, науці, в останні півроку “виправдовуються” фінансовим падінням. Цікаво, чим пояснюватимуться наші невдачі, коли долар таки стабілізується?
Попри потенційну іронію до цієї теми, потреба спертися на “внутрішній закон і зоряне небо” для кожної людини є очевидною, бо тільки через такий акт реалізується наша духовна сутність. Але як зробити це щоденною практикою для всього українського суспільства? Про це наша розмова з Володимиром Турчиновським, проректором зі стратегічного планування, завідувачем кафедри філософії УКУ, як також і про нову програму Університету, яка запланована, як “швидка відповідь” на ту моральну кризу, яку переживає наше суспільство.

– Пане Володимире, які основні питання і цілі лежать в основі програми, що стартує через місяць в УКУ? І в який спосіб вона реалізовуватиметься?

– Коли минулого року ми, викладачі кафедри філософії, розмірковували над темою нашої наступної сертифікатної програми, то зрозуміли, що отримаємо відповідь, коли відчуємо чого найбільше потребує наша країна в цей час – тепер і сьогодні.
Ми зовсім не претендуємо на оригінальність, твердячи, що криза, яку ми переживаємо, має моральне коріння. Оригінальність радше полягає у форматі та змісті нашої освітньої пропозиції, з якою ми виходимо в українське суспільство.

Абсолютно очевидно, що університетські програми вишколу фахівців за найвищими світовими стандартами, незалежно від того, чи ми говоримо про істориків, фізиків, економістів чи богословів, є запорукою успіху держави. І все ж майбутнє нашої країни, її доля, обличчя та етос не повинні бути плодом винятково професіоналізму та інструментальної раціональності. Нам потрібно створити духовний простір, відкритий до цінностей та моральних принципів. Наша сертифікатна програма “Етика і публічна сфера” є одним із елементів будування цього простору.

Ми також зацікавлені у виробленні певної мови та лексики для осмислення етичних проблем – етичної лексики, за допомогою якої бізнесмен міг би спілкуватися з лікарем, лікар з чиновником, студент із політиком. У цьому, переконаний, є велика суспільна потреба.

Центральними темами програми, що стартує, буде тема стосунку чи компромісу між індивідуальним і суспільним інтересом, як також і питання об’єктивних орієнтирів, що визначатимуть моделі поведінки у публічному просторі. Окрім того, проблеми інтересів та цінності в публічному просторі, антикорупційної стратегії, публічності та культури також будуть у фокусі нашої уваги.

– Наскільки розумію, ця програма буде не так студіями у звичному розумінні слова, як певним форумом, полілогом, можливістю для учасника сформувати більш чітку особистісну позицію?

– Так, це справді мав би бути своєрідний інтелектуально та духовно стимулюючий форум. Я не маю жодного сумніву в тому, що програма буде насичена дискусіями та обговореннями, беручи до уваги аудиторію, на яку скерована наша програма. Думаю, що УКУ є добрим місцем для таких дискусій. Одне з найважливіших завдань УКУ полягає у тому, щоб творити контексти, у яких увиразнюються та кристалізуються нові суспільні пропозиції, тенденції та стандарти. У цьому розумінні університет може і повинен бути каталізатором потрібних суспільних змін. На жаль, не так вже й багато в нашій країні місць чи контекстів, де легко, але водночас з повагою та глибиною і без лицемірства, можна спілкуватися на моральну тематику. Тому цей фактор щирості та відкритості, сподіваюся, буде важливим для усіх, хто зараз розмірковує про свою можливу участь у програмі кафедри філософії.

– Як технічно вона реалізовуватиметься?

– Програма передбачає вісім модулів, кожен з яких триває два дні на місяць – у п’ятницю і суботу. Такий графік обраний свідомо, з розрахунку на осіб з-поза Львова, які б могли безперешкодно для свого навчання чи роботи брати участь у наших модулях.

Відтак наш задум – це наче швидка відповідь на сучасну ситуацію в країні, якщо взагалі можна говорити про швидкі відповіді в академічному середовищі.

Ми не журимося через те, що програма не охопить 100 тисяч осіб і навіть не тисячу, а лише 25 осіб. На нашу думку, дуже важливо сформулювати та озвучити певну духовну та інтелектуальну пропозицію, яка, сподіваємося, стане елементом світоглядної позиції учасників програми. Перший модуль програми ми розпочинаємо 24 – 25 квітня. Детальну інформацію про програму можна знайти на сайті кафедри філософії УКУ.

– Кого з відомих науковців, філософів, публічних осіб буде залучено до програми?

– Готуючи програму, ми у минулому семестрі провели два відкриті семінари на тему публічного простору. В одному, тема якого “Публічна служба, професійна етика та корупція”, взяв участь Богдан Витвицький, радник з правових питань департаменту юстиції США в Україні. Гостем другого семінару, присвяченого питанню права, любові та легальності, був професор Зенон Банковскі зі школи права Единбурзького університету.

Модульний формат програми відкриває можливість для запрошення багатьох цікавих осіб у якості гостьових викладачів. Мені надзвичайно приємно, що зацікавлення програмою та своє бажання взяти у ній участь висловили академік Богдан Гаврилишин – член Національної академії наук України та професор університету Женеви; Юрій Волошин – доктор права, американець українського походження, який працював у американському уряді на високих та відповідальних посадах; Мирослав Чех – історик, журналіст, посол у ІІ та ІІІ каденціях польського Сейму; Віктор Малахов – професор НаУКМА та Інституту філософії НАНУ; Пітер Маккормік – віце-президент Міжнародного інституту філософії в Парижі, Маріо Мауро – віце-президент Європейського парламенту; Чеслав Поребскі – професор Ягеллонського і Європейського університету імені о. Йозефа Тішнера.

– А хто зі львів’ян?

– У минулому році гостями кафедри були Тарас Возняк, Анатолій Романюк, Ігор Балинський. У першому модулі програми викладатиме Андрій Дахній, доцент кафедри історії філософії ЛНУ імені Івана Франка. Низку авторських курсів запропонують викладачі кафедри філософії УКУ. Я також розраховую, що представники обласної та міської влад поділяться своїми думками, спостереженнями та досвідом праці у публічній сфері Львова з учасниками програми. Я вважаю, що ця програма викличе зацікавлення у львівському інтелектуальному середовищі. Зі свого боку, ми відкриті до найактивнішої співпраці.

– Добре. Повертаючись до змісту програми, чи уявляєте ви хоча б приблизно, які саме зміни можуть відбутися у ваших слухачах, в їх культурному і світоглядному рівнях?

– Ні, я не знаю, чи відбудуться зміни, про які ви запитуєте. А якщо й так, то не зможу вам тепер сказати, якими глибокими та всеохопними вони можуть стати. Натомість можу з певністю сказати, що ми намагатимемось створити такий інтелектуальний та духовний контекст програми, який сприятиме зрілому осмисленню певних світоглядних та моральних концепцій і переконань.

Процес, про який я кажу, може відбуватися за важливої умови, а саме: при свідомому та інтегруючому зусиллі кожного учасника побачити цілісну картину морального світу, а зокрема, і у сфері публічних справ та стосунків. Чому я так наголошую на моменті інтегральності чи цілісності? Коротка відповідь на це запитання буде схематичною, але спробую її окреслити так. Кожна людина вписує своє життя у певні світоглядні горизонти. Часом ці горизонти можуть бути такими, що пригноблюють і применшують людину, радикально звужуючи, обмежуючи та дефрагментуючи її світогляд, не даючи змоги ані відчути та пережити масштаб власного покликання, ані побачити гідність і красу іншої людини. Але навіть, коли ми відкриваємося на горизонти величні, якими є Бог, людина, сотворений світ, ми повинні бути готовими до нелегкого духовного та інтелектуального інтегруючого зусилля.

Тому для мене одним із критеріїв успіху цієї програми буде не тільки якість поданого матеріалу та рівень дискусії, але й внутрішньо будуючий та інтегруючий характер програми, який, сподіваюся, зможе пережити кожен із наших учасників. Ситуація, коли до вже відомих мені трьох концепцій автоматично додається ще шість чи десять – не має тієї перспективи, на якій я наголошую. Бо не можна ставитися до всього однаково, і з однаковим зацікавленням чи схваленням, на зразок “є різні люди і різні концепції, і перше, і друге, і третє є однаково позитивним”. Результат з’являється тоді, коли людина, отримавши нові знання, здатна творчо та критично вплести їх у власну світоглядну структуру, зрештою – сформувати власну моральну концепцію чи поставу, яка за своєю суттю не є моєю особистою фантазією чи мрією, а радше відповіддю на пізнану дійсність.

На жаль, наш український публічний простір в уявленні багатьох є нічим іншим, як набором певних моделей поведінки, спрямованих передусім на полагодження та вирішення власних питань. З тією різницею, що міністр чи депутат може полагоджувати власні справи на мільйони, а пенсіонер вирішувати питання субсидії на 50 гривень. Годі й думати про те, що такий радикально дефрагментований публічний простір може бути природним середовищем для спільного добра. Ця фрагментарність, до речі присутня і у індивідуальному житті більшості людей, коли, скажімо, церква, робота і сім’я, що мали б становити цілісний світ людського життя, насправді є лише світоглядно розбитими осколками. Адже скільки випадків, коли людина вважає себе віруючою і є чудовим сім’янином, але дозволяє собі давати хабарі на роботі.

– Можливо, це внутрішнє роздвоєння і обумовлює рівень тотальної корупції в нашому суспільстві?

– Так, це роздвоєння чи потроєння, очевидно, є таким глибоким у нас, що ми вже навіть не помічаємо. І не бачимо очевидного зла корупції, називаючи її лише інструментом, за допомогою якого полагоджуємо різні справи. До речі, в перекладі з англійської це слово означає “зіпсованість”. Можемо констатувати, що передумовою корупції є передусім «зіпсуття» на рівні людських стосунків. У цьому розумінні вершиною корупційної ментальності є переконаність, зло корупційних стосунків є чимось нормальним.

Звичайно, було б дещо наївно і смішно вважати, що наша програма змінить ситуацію в нашому суспільстві і країні, але ми повинні з чогось почати, що є відповідним та відповідальним у цей час і в цьому місці.

– Чи задумувалися Ви над тим, що ці 25 учасників – потенційних молодих управлінців – після завершення курсу зможуть прийти до керівництва тільки через сильний конфлікт із існуючим середовищем, для якого питання моралі є швидше приводом до іронії? Тобто, окрім моральних принципів, вони повинні мати ще й неабияку силу волі, щоб відстояти свою позицію.

– Усі викладачі нашої кафедри, на яких триматиметься програма, очікують, що в цій країні є принаймні 25 людей, для яких етика – далеко не порожній звук. Для нас уже сам факт реєстрації буде свідченням того, що учасник відкритий до поважних моральних роздумів та висновків, а отже, готовий і до певних моральних викликів.

Зрозуміло, що після лекцій і круглих столів певний моральний неспокій може зростати і підсилюватися. І, можливо, щоденні виклики морального характеру, з якими зіштовхуватиметься людина, стануть ще більш рельєфними та драматичними.

Але саме в цій незгоді та протистоянні може статися прорив. З новим осмисленням, інтеграцією набутого досвіду настане момент сили і впевненості у власних силах, а з ним і нагода для свідчення про інші цінності та світоглядні горизонти. На зразок свідчення місіонера, який, потрапляючи у небезпечну, недоброзичливу, складну ситуацію має лише одну “зброю” – власну поставу, яка є промовистим свідченням про добро та його віру.

Ми хочемо дати нагоду і силу людям, щоб вони могли свідчити про важливість морального у нашому житті. І саме це стане фактором змін. При цьому ми готові до різних людей, з різним світоглядом, і маємо достатньо терпіння, щоб привітати найрізноманітніших осіб. Це принциповий момент, щоб люди з різним досвідом мали нагоду і висловлюватися, і слухати.

І якщо хтось із молодих людей досі не наважувався входити у політичну сферу, маючи моральні застереження до самої природи політики, то думаю, що наша програма додасть йому відваги, відкривши нову перспективу на джерело та природу політичної влади.

– Дякую Вам за розмову!

Розмовляла Світлана Одинець, “Суботня пошта”, №32 (24 березня 2009 р.)