У своїй лекції “Ставлення поляків до комунізму в 1944-1989 рр.” президент польського Інституту національної пам’яті Лукаш Камінський розповів студентам УКУ про основні моменти боротьби поляків з комуністичною партією та про те, як відбувалося становлення сучасного польського суспільства.

Президент Інституту національної пам’яті зауважив, що історію сучасної Полльщі можна вивчати в двох напрямках: перший – як суспільство протистояло комуністичній системі, другий — як влада долала опір суспільства і розбудовувала комуністичну систему.

На думку вченого, в післявоєнному польському суспільстві можна простежити три тенденції, які характеризують ставлення поляків до комуністичної системи: перша — цілковитий опір, друга — співпраця, третя — пристосування до умов. Лукаш Камінський вважає, що ці тенденції постійно змінювали одна одну, після кожного суспільного злету, опору системі наступав період стагнації, занепаду суспільного життя, але все ж у 1989 році вдалося зламати комуністичну систему.

Основні етапи боротьби

Перший етап спротиву припав на 1944 — 1947 роки. Цей період характеризувався тим, що а Польщі активно діяло озброєне підпілля (залишилося з часів Другої світової війни), яке вимушене було переорієнтувати для боротьби з новим ворогом – комуністами.

За підрахунками Лукаша Камінського до збройного підпілля в 1944 — 1947 роках належало близько 170 тис. осіб.  Дослідник підкреслює, вони збройне підпілля було дивовижною силою, варто звернути увагу, що останній факт інтернування польськими спецслужбами підпільного вояка відбувся аж у 1963 році.

Окрім цього, післявоєнний етап боротьби характеризується тим, що до 1947 року в Польщі була легальна опозиція — Строніцтво Людове ( Stronnictwo Ludowe)  ) – польська селянська партія, керівником якої був — Станіслав Миколайчик.

1948 — 1956 рр. – період польського сталінізму. За словами Лукаша Камінського, громадська активність занепала, а в суспільстві почали домунувати тенденції пристосування. Історик наголошує, що поряд з утиском польські комуністи почали процес рекрутингу людей до лав Комуністичної партії. Цей етап завершився у 1956 році, коли в Радянському Союзі розпочався процес десталінізації. Першими, хто у Польщі виступив проти комуністичної системи були селяни, які не дозволили колективізувати землю і створити колгоспи.

За словами Лукаша Камінського, 60-ті роки характеризує процес розширення боротьби на нові верстви: робітники, які в Новій Гуті почали будівництво костелу, учні та студенти університетів, які почали створювати різноманітні підпільні організації, товариства, діти партійної номенклатури, які в 1968 році почали виступати проти комуністичної системи.

70-ті роки – крах економіки Польщі, впав рівень життя, як наслідок – значно зросла кількість робітничих страйків та демонстрацій. Наприклад, під час демонстрацій в Гданську загинуло понад 40 людей, а Едвард Герек (фактичний керівник Польщі) змушений був відмовитися від підвищення цін та проводити економічні реформи. “Попри активний спротив, кількість членів польської комуністичної партії збільшувалася, – зауважив Лукаш Камінський, – це був також спосіб пристовування до системи”.

Президент Інституту національної пам’яті наголошує, що після 1977 року – Гельсінської угоди, в Польщі знову почала діяти легальна опозиція, яка видавала власні часописи, в якій під справжніми іменами люди писали критичні статті.

80-ті роки – етап великих страйків, демонтрацій, при цьому – режим активно переслідував опрозиціонерів, а в 1981 році навіть наважився ввести воєнний стан. На думку Лукаша Камінського дві організації відіграли ключову роль в цих подіях: незалежна профспілка “Солідарність” і Католицька церква. Якщо заслуга першої полягає в томк, що вона не дозволилда себе маргіналізувати, а після заборони продовжувала своюдіяльність в підпіллі, то церква постійно супроводжувала і підтримувала народ. Починаючи з 60-х років в Польщі бути т.зв. “війни за хрести”, коли люди вимагали, щоб влада повернула в шкільні класи хрести, а обрання Івана Павла ІІ Римським Папою піднесло рівень ентузіазму поляків, стимулювало їх до більшої і активнішої боротьби.