В Українському католицькому університеті презентували книгу «Майдан. Свідчення. Київ, 2013-2014 роки», за редакцією Леоніда Фінберга та Уляни Головач. У виданні зібрано спогади учасників Революції Гідності: оборонців, медиків, священиків, митців, студентів, викладачів… Людей різного віку й фаху, які були учасниками й свідками Майдану.

«У березні 2014 року група волонтерів почала записувати інтерв’ю з учасниками Революції Гідності. Ми спілкувалися із звичайними, невидатними людьми, завдяки яким Майдан і відбувся. Рішення не робити інтерв’ю із письменниками, журналістами чи політиками було свідомим. Записали 300 розмов. 150 із них використано у книзі», – розповіла укладачка видання, доцент УКУ Уляна Головач.

Один із викликів та завданням для укладачів було зберегти почуте. Група, яка опрацьовувала матеріали, прочитала всі свідчення – приблизно 4 тис. сторінок тексту. Це був досвід, який допоміг у якійсь мірі зрозуміти, що має прозвучати.

«Для нас було важливо уникнути підходу «відкидання» чогось. Більшість людей, з якими ми спілкувалися, не володіють наративними стратегіями. Вони розповідали як вміли, знали, відчували. Відтак тексти, які отримали, – у своїй більшості складні. Свідчення є різні: дуже глибокі, дуже прості…Проте неймовірно правдиві. Щоб їхній голос був почутий, намагалися максимально зберегти їх», – поділилася деталями роботи над виданням Уляна Головач

Всі говорять про одні і ті ж події. Водночас в кожного своя розповідь. У цьому унікальність та універсальність кожного свідчення. Ці мікроісторії ніде не прочитаєш. Революція Гідності – як мозаїка, а свідчення – камінці. Образ складається в цілісність, якщо камінців багато. Тоді це не можна спотворити. Настрій Майдану передано через ці мікроісторії.

«Ми зжилися зі світом, в якому стало звичним чути слова «жертва», «мужність», «відчай», «самозречення». Багатьох з нас вони не торкають. Багато – забули, що на ці слова потрібно реагувати. Книжка пересіяна такими словами. І коли люди говорять їх, то є ця тотожність, та суть, значення. Це і є дороге», – каже Уляна Головач.

Один із розділів – «Так народжувалося мистецтво спротиву». Свідчення в межах цієї частини розкривають різноманітність ідей, що робили люди, щоб Майдан тривав, жив, щоб був мирним ненасильницьким. До прикладу, історія з піаніно. Чи інші ініціативи, які робив громадський сектор майдану. «Сила не насильницького спротиву – у непередбачуваності. Це лінія, яку також дуже видно».

Петро Дідула, автор свідчення:

«Книжка виокремила людей. Після теорій мас, які змінюють історію. Так, були маси, але Майдан робили люди, які змогли присвятити частину життя. Вони у свій спосіб надихнули Майдан. Феномен Майдану полягав у тому, що відбувався діалог між абсолютно різними людьми».

о. Василь Рудейко, автор свідчення:

«Мені дотепер важко про це говорити. Я ще досі цього не осмислив. Вважаю, що перед нами лежить епоха для осмислення того, що відбулося. Ми занадто сконцентровані на злому – жертви, вбивства, втрати. Це правильно. Але ми недооцінюємо моментів, коли було тихо спокійно. Годинами, коли українці насолоджувалися власною культурою, яка живе поза межами насильства. Їх треба доцінити, щоб усвідомити свою цінність як українців, насамперед. Відчуття спільної українськості надавало впевненість, єдність, забирало страх. Було усвідомлення, що ти частина непереможного етносу. Навіть без зброї в руках ти розумів, що якась сила тебе захищає. На Майдані був дуже виразно присутній лик християнської України. Над цим треба ще сильно думати».

о. Михайло Димид, автор свідчення:

«Свідома жертва рятує людину. Напевно, ніхто не йшов собою жертвувати. Але в один момент вони собі сказали, що готові. Для мене як священика є важливим, що та жертва, яку принесли, – освячувалася через святу літургію. Молитовний намет на Майдані став найважливішим храмом в Україні».

Видання є спільним проектом Києво-Могилянської бізнес-школи та видавництва «Дух і літера», реалізованим за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».