Вийшла друком монографія о. Богдана Праха  «Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: у 2-х томах. Том 1: Біографічні нариси (1939-1989). Том 2: Документи і матеріяли (1939-1950)». Праця присвячена історії Перемиської єпархії й Апостольської адміністрації Лемківщини в буремний і трагічний період 1939-1989 рр. Робота над книгами тривала понад 20 років.

Досліджуваний період – це роки, коли Церква пережила воєнне лихоліття, радянські, німецькі та польські репресії й насильну ліквідацію, ув’язнення, заслання та депортації духовенства і вірних.

Отець Богдан Прах використав архівний матеріял і численні інтерв’ю з очевидцями подій та родичами репресованих, відтворив життєвий та душпастирський шлях, мучеництво та ісповідництво віри єпископів і священиків, а також представників чернецтва.

«Ця книга – пам’ятник тим священикам, які пережили воєнне лихоліття, репресії. Робота над дослідженням була масштабною та складною. За першочергову мету поставив скласти перелік священиків, які були ув’язнені та померли під час війни. Із 1990 до 2006 року працював над тим, щоб зрозуміти загальну картину того часу. За 16 років роботи в архівах та спілкування вдалося зібрати 5 тисяч свідчень, 100 тис. архівних матеріалів», – розповідає о. Прах.

У своїй монографії ректор УКУ розшукав інформацію про вихованців Перемиської духовної семінарії в останні роки її існування.

«Семінарія у Перемишлі була закрита у 1945 році. Доля у семінаристів після цього складалася  по різному. Частину з них – призвали до лав Червоної Армії, і вони загинули на околицях Берліна, у районі річки Одри. Деякі ще раніше приєдналися до українського збройного підпілля, – здебільшого ОУН. Лише невеликий відсоток був висвячений під час війни. Очевидно, картина про семінаристів є неповною. Священика легше знайти – незважаючи на церкву, все-таки парафіяльні списки були. А інформацію про семінаристів вдавалося знаходити тільки випадково», – зазначає автор.

У другому томі отець Богдан опублікував великий масив документів, що висвітлюють долю духовенства й події на теренах історичної Перемиської єпархії під час особливо жорстоких переслідувань 1939-1950 рр. Серед матеріялів: витяги з кримінальних справ проти перемиських єпископів Йосафата Коциловського та Григорія Лакоти, а також проти багатьох священиків і вірних, документи парафіяльних і деканальних урядів про депортації українців та терор з боку польської влади та збройного підпілля, спогади репресованих душпастирів та їхніх рідних тощо.

Отець-ректор вперше публікує звіт о. Василя Гриника «Церква в рідному краю і в Польщі», – який один із перших порушив питання загиблих священиків впродовж 1937-1947 рр. Окрім опису стану УГКЦ на землях, що опинилися у складі повоєнної Польської держави, подає список убитих загонами польського збройного підпілля і частинами Війська Польського 23 священиків.

Інформаційна довідка.

Перемиська єпархія є однією з найдавніших єпархій Східної Церкви. До 1939 року Українська Греко-Католицька Церква розвивалася й жила своїм повним автономним життям. Перемиська єпархія тоді налічувала 45 деканатів, 640 парафій та 1 159 380 вірних; духовні послуги несло 746 священиків і керували нею два Владики. Катедральна Капітула нараховувала 5 крилошан-прелатів, 3 – соборних і 7 – почесних крилошан.

У Єпископській консисторії в усіх її установах працювало 47 осіб духовного сану. У єпархіаяльному товаристві «Єпархіальна поміч» трудилось 18, а в Інституті вдів і сиріт по священиках – 6 священиків.

В Апостольській Адміністрації Лемківщини було 9 деканатів, 111 парафій, у яких працювало 127 священиків серед 127 305-ти вірних.

Функціонували також монаші установи: 8 монастирів чоловічих Чину Св. Василія Великого, 4 жіночих, 34 доми згромаджень Сестер НДМ, 16 домів Сестер св. Йосифа, – то матимемо уявлення про широку мережу духовного життя зі всебічним майновим, науковим і духовним її забезпеченням.

У 1990 році на території Галичини залишилось не більше, ніж 300 священиків.