Після успішного захисту дисертації, підготовленої у Інституті міжнародних відносин Варшавського університету, випускник та викладач Школи журналістики УКУ Юрій Опока здобув ступінь доктора суспільних наук у галузі політичної науки і адміністрації. Розповідаємо більше про проблематику дослідження та процес роботи над дисертацією.

Робота над дисертацією розпочалася у 2014 році. Для цього Юрій спеціально переїхав вчитися та жити у Варшаву. Докторантські студії тривали 3 роки й за цей час дослідник підготував основну частину дослідження, здав спеціальні іспити й фіналізував процес, що відкривав прямий шлях до захисту: “przewód”. Влітку 2017-го року він повернувся до Львова і почав викладати в Школі журналістики Українського католицького університету, а паралельно – по вихідних та після роботи – допрацьовував текст дослідження.

Дисертацію Юрій захистив в липні 2019-го, а восени рада факультету присвоїла йому науковий ступінь. Тему роботи “Міжнародні ролі України в Євроатлантичному просторі” дослідник обрав після консультації зі своїм промоутером. “Професор Ришард Зємба спеціалізується на методології, яка передбачає дослідження поведінки держав у міжнародній системі: як вони позиціонують себе самі та як їх сприймають інші держави й організації”, – пояснює Юрій Опока. 

Не обмежуючись останніми найважливішими подіями в український історії, як от анексією Криму та війною на сході країни, дослідження Юрія Опоки охоплює часовий проміжок від проголошення незалежності України у 1991 році до 2017 року. Автор переконує, що саме такий панорамний погляд на історію української зовнішньої політики дозволяє провести всебічний аналіз причин та детермінант української зовнішньої політики та її ролей на міжнародній арені. 

Протягом всього періоду незалежності українська зовнішньополітична думка завжди відчувала брак концепцій, і як наслідок –  міжнародна поведінка України була реактивною і непрогнозованою. Юрій цитує відомий політичний анекдот часів президентства Леоніда Кучми: “Зовнішня політика України залежить від пори року. Влітку Київ обирає проамериканську орієнтацію. Восени політичний курс вибудовується в напрямку ЄС. А ближче до зими Україна зближується з Росією”. Цей жарт, котрий був актуальний до 2014-го року, чудово ілюструє мінливість, “багатовекторність” і суперечність міжнародних ролей України. 

У відповідності до спеціальної методології “теорії міжнародних ролей”, котра є базовою у дослідженні, Юрій Опока визначає три головні групи ролей, через котрі можна аналізувати міжнародну поведінку України з різних перспектив: ролі, котрі Україна декларує; ролі, котрі від неї очікують інші актори Євроатлантичного простору; ролі, котрі наша країна здійснює фактично.    

Окрім наукової актуальності і мети прописаної у дослідженні, Юрій формулює особисту мету: “У мене не було амбіцій зробити революційне відкриття у світовій гуманітарній науці, я зосередився на проблемі меншого масштабу: через докторат я вирішив задовольнити власну цікавість і з’ясувати, чому більшість західних політиків, особливо на своїх внутрішніх форумах, говорять про Україну з неприхованим скепсисом”.

До такого зацікавлення його підштовхнули відкриття пов’язані з переїздом у іншу країну: “Протягом навчання у Польщі неочікувані відкриття сипалися на мене лавиноподібно. Коли ти приїжджаєш у будь-яку державу ЄС, ти автоматично потрапляєш у інформаційний порядок денний цілого Європейського союзу і Заходу. А значить чуєш по радіо і читаєш в газетах не лише тих, хто приїжджає в Україну, але і тих, хто тут не був і не збирається”, – пояснює Юрій. Серед вражаючих відкриттів і те, що багато європейців трактують українців не як захисників своїх східних рубежів, а радше як буфер або тягар. Також те, що американські політики звикли вирішувати справи у Євразії через Москву, і тепер дуже неохоче відмовляються від цієї звички. “Ці та інші чинники призводять до того, що в геополітичному дискурсі Україна частіше постає як частина проблем, аніж як їхнє вирішення – ділиться відкриттями Юрій Опока.

Хоч більша частина роботи над дисертацією тривала в Польщі, Юрій Опока каже, що підтримував зв”язок з УКУ постійно. “Упродовж студій я був на зв’язку з УКУ. Університет знайшов мені стипендію і за це я йому й жертводавцям безмежно вдячний. Але була ще одна причина підтримувати зв”язок. Більшість аспірантів знають, що пройти кілька років стаціонарного навчання, коли тобі поза 25 буває складно, тому в певні моменти мені треба було надихатися і зміцнюватися у вірі у васні сили”, – каже Юрій Опока та зізнається, що УКУ завжди був для нього резервуаром візіонерів. За словами дослідника, особливу роль у навчанні відіграли перший проректор УКУ Тарас Добко й засновник Школи журналістики Ігор Балинський. “Я рідко говорив з ними про процес дослідження, більше про внутрішню і зовнішню політику Польщі або про якісь глобальні виклики, але мені достатньо було просто послухати їх і поспостерігати за їхньою працею, щоб надихнутися працювати самому. Ці люди – взірці феноменальної самовіддачі справі, у котру віриш і котрою гориш. Вони мотивували мене закінчити те, що почав. І за це я буду їм завжди вдячний”.  

Незабаром дослідник планує нострифіковувати диплом в Україні, перекласти дисертацію українською та опублікувати статтю з ширшими коментарями для українських читачів.