В Україні я б займався репортажною журналістикою. Поїхав би геть з Києва та Львова і подався до маленьких міст, щоб показати читачам Польщі справжню Україну, яка далеко від головної дороги.

Про це відомий польський журналіст Павел Решка розповів у ефірі студентського радіо «УКУпочці». 27-28 жовтня він провів в Українському католицькому університеті майстер-клас для студентів магістерської програми з журналістики на тему «Розслідувальна журналістика».

Павел Решка є лауреатом багатьох журналістських премій, був військовим кореспондентом в Афганістані, Руанді, Косово, Грузії, займається журналістськими розслідуваннями. Попри це все, він стверджує, що премії не є найважливішими для нього: «Якість журналіста – це його остання стаття. Якщо ти отримуєш якусь нагороду, не треба на цьому зупинятися. Зараз ринок преси дуже вузький, тому щодня мусиш змагатися. Але журналістика – це мій стиль життя, від цієї професії я отримую кайф».

На думку Павела Решка, не існує такого поняття як журналістське розслідування: «Кожен журналіст покликаний розслідувати важливі речі, копати глибше, аналізувати і розуміти контекст. Журналісти, які не звертають уваги на цей «бруд», не є професіоналами. Проте сучасні медіа часто не хочуть докопуватися до суті», – зазначив під час майстер-класу журналіст.

Павел Решка не працює над класичними розслідуваннями. Йому до вподоби політичні репортажі чи політичні розслідування: «Раніше мені здавалося, що політика дуже нудна. Ще будучи студентами, ми виховувалися у політичному відділі, ходили на прес-конференції, засідання польського парламенту. Це здавалося таким нецікавим… Але опісля я почав спокійно спостерігати за тим, що відбувається, і шукати глибшого контексту. Часто у журналістському розслідуванні ми харчуємося новинами, які уже були опублікованими».

Майстер-класи від Павела Решки жваві та цікаві. До будь-якої тези у нього є «живі» приклади із власної роботи, зокрема, з гарячих точок: «Репортаж – це крапелька води, яка відображає світ. І ви маєте знайти саме те, у чому віддзеркалюється дійсність у конкретний момент, щоб люди вас зрозуміли. Не пишіть «виглядало, що він нервує», краще покажіть фото. Не треба писати статті про себе, показуйте війну такою, як вона є, – у сльозах, нещастях, бідах простих людей. Мене не цікавлять у цьому разі військові стратегії. Якщо ви вирішите поїхати в гарячу точку, то не зможете залишатися осторонь, бути черствими і закривати очі на трупи, спраглих людей, які помирають…»

Однак, за словами Павела Решки, жодна стаття не коштує життя журналіста: «Треба все дуже детально продумати, коли вирушаєте у гарячі точки. Найстрашніше розуміти, що ви є частиною конфлікту і вас також можуть убити».

Також журналіст розповів про свободу слова у Польщі. «У нас зазвичай не буває «розбірок» з журналістами. Підприємці, політики бояться журналістів. Не можу сказати про дуже добрий стан нашої професії у Польщі, однак це не те, що я бачив Росії чи Україні. Будь-яке насилля над журналістом – це загроза для демократії».

Довідка

Павел Решка – польський журналіст, слідчий репортер, військовий кореспондент. Автор книжок «Місце після імперії», «Моя війна», «Далеко від Вавеля». Працює в газеті «Rzeczpospolita».

1999-2002 рр. – військовий кореспондент в Афганістані, Руанді, Косово; 2003-2006 рр. – власний кореспондент газети «Rzeczpospolita» в Москві; 2006-2009 рр. – керівник відділу розслідувань газети «Dziennik».

Викладач факультету журналістики Варшавського університету; читає курси – «Предмети і люди в репортажі», «Репортерські семінари».

Один із засновників «Фонду репортерів», який є майданчиком для обміну досвідом журналістів Східної Європи.

За публікації його неодноразово нагороджували відзнаками Асоціації польських журналістів; є лауреатом премії «Польський Пуліцер»(1996 р., за цикл статей про житлову аферу за участю посадових осіб); лауреат премії імені Даріуша Фікуса (2005 р.); лауреат премії імені Анджея Войцеховського (2010 р., за цикл репортажів про Смоленську катастрофу).