Хосе Луїс Орелья Мартінес, доктор з новітньої історії Іспанії та професор кафедри історії та думки Університету Святого Павла CEU в Мадриді, в рамках проекту «Іберійські студії» прочитав студентам та гостям УКУ лекцію присвячену переходу Іспанії від диктатури Франко до представницької демократії.

У своїй доповіді лектор розповів про маловідомі сторінки іспанської історії: діяльність католицьких інтелектуалів і практиків, зібраних навколо організації Opus Dei (люди, розробили й втілили проект реформування авторитарного режиму Ф. Франко). За словами доповідача, економічна програма реформаторів передбачала «лібералізацію» режиму та сприяння пришвидшеному господарському розвитку країни, що втілився в іспанському економічному «диві» 1960-х років. Завдяки успішним реформам в цей час сформувалися основні риси сучасної Іспанії та відбулося її поновне «вписування» в актуальну карту світу.

За словами доповідача, після Громадянської війни (1936–1939) Іспанія за рівнем доходів наближалася до показників 1914 року: втратила 15% національного багатства, заборгувала 20 млрд. доларів, знищеними були практично усі комунікації (2/3 залізничних колій), втратила половини поголів’я худоби, чималого мистецького й архітектурного спадку (передусім, релігійного характеру), зруйновано близько 250 тис. житлових будівель і найстрашніше – втратила майже 400 тис. людських життів. Але завдяки особливій міжнародній атмосфері та приходу до влади в 50-ті роки уряду технократів ситуацію вдалося кардинально змінити.

Хосе Луїс Орелья Мартінес наголошує, що початок другого етапу франкізму, що позначився економічними та політичними змінами, став помітним аж у 1964 році, під час святкування «25 років Миру». Після жорстокого Плану стабілізації, запровадженого Світовим банком і Міжнародним валютним фондом (МФВ), перші технократи, які сформувати частину уряду в 1957 році, започаткували низку заходів, що мали на меті лібералізувати економіку, скоротити державні витрати, відкрити іспанську економіку для міжнародної торгівлі й девальвувати валюту.

Громадянська війна закінчилася і тимчасовий режим мусів прийняти відповідні закони, щоб легітимізувати власний статус. Хосе Луїс Орелья Мартінес розповідає, що новий правовий статус Іспанії, який, в першу чергу, повинен був замінити вождизм генерала Франко, набув чинності 10 січня 1967 року, після затвердження 14 грудня 1966 року Конституції. Цей закон став кульмінацією режиму, закріпив повноваження виконавчої та законодавчої гілок влади. Також, закон про організацію держави встановлював межі режиму після смерті Франко. Було відомо, що режим, який прийде на зміну генералу Франко, встановить королівську владу на чолі з Хуаном Карлосом Бурбоном.

Уряд технократів сприяв економічному розвитку Іспанії. Був затверджений чіткий перелік завдань, які уряд повинен зробити, щоб підвищити рівень життя іспанців. Перший план передбачав піднесення рівня життя всіх іспанців, згідно вимог соціальної справедливості, та сприяння поступу індивідуальної свободи та гідності.

У випадку сільського господарства метою Плану було покращення продуктивності та піднесення рівня життя селян шляхом стимулювання передачі надлишку продуктів індустріальним центрам та інтеграції аграрних зон в економічні райони забезпечення і покращення професійного формування землеробів. Село модернізувалося за допомогою іригації, відновлення лісів і селекції худоби. У цьому процесі покладалися на розширення сільськогосподарського кредиту, концентрації наділів, кооперації виробників і збільшення кількості сільських власників через полегшення для орендарів можливості отримання права власності.

У справі міжнародної торгівлі полегшувалося отримання різноманітної допомоги для експортерів. Включно, що стосується туризму, розширювалася дозволена кількість чужинців, які можуть набувати сільськогосподарську та іншого типу власність. Без цих змін не могли б з’явитися іноземні мережі готелів. Через обмеженість інвестиційного капіталу Плану розвитку, було закладено – як мінімальна кількість – сім майбутніх центрів Розвитку.

За слвоами лектора, іспанці ці події називають «ремонт держави», за якого раціональне планування переважало над ідеологічним, емпірики над утопістами, а техніки над демагогами. Головними галузями експансії були автомобілебудівна, морського будівництва, риболовна і торгівельного флоту.

Іспанія Розвитку збудувала нове суспільство, повноцінне й урбанізоване, що прагнуло споживацьких благ, які можна було побачити у популярних північноамериканських кінофільмах.