Ректор УКУ отець Богдан Прах був безпосереднім свідком подій у Польщі, пов’язаних з діяльністю профспілки “Солідарність” і приходом до влади демократичних сил. Хвиля протестів влітку 1980 року стала точкою неповернення. Поляки усвідомили готовність боротися до кінця. Про те, як Польщі врешті вдалося реалізувати задумане і як українці доклалися до цього о. Богдан Прах розповів під час лекції “Участь українців Польщі у русі Солідарність: особисті спогади”.

Церква – опора суспільства

З початком доленосних змін польське cуспільство виразно жило у двох паралельних світоглядних, але реальних просторах: з одного боку було змушене функціонувати в існуючих економічних, юридичних і політичних реаліях соціалістичної держави, з другого – згуртоване довкруг християнських цінностей, глибоких традицій та ідеї політичної незалежності признавало великий авторитет католицькій Церкві. Саме Церква з приходом комуністичної влади стала головним бастіоном опору і за широкої підтримки суспільства вистояла в часі сталінських репресії. Вона каумулювала енергію збунтованого народу і намагалася направити її в правильне русло. Особливо, після Другого Ватиканського собору у 1960-х роках стала дуже сильним опором суспільства. І це давало велику надію на зміни.

Ще один момент, який став особливою мірою важливим для Польщі – обрання Івана Павла ІІ Папою Римським і початок його регулярних візитів до Польщі, навіть попри великий опір влади. “У час, коли папи не часто залишали Ватикан, Іван Павло ІІ вирішує приїхати у Польщу зразу після свого обрання. Перша проща до Польщі відбулася вже у червні 1979 року, – пригадує отець Богдан. – Уявіть собі ще молодого Івана Павла ІІ, який згодом регулярно приїжджає до своєї країни, говорить своєю мовою до людей, яких знає і розуміє. Це справляло величезна враження”.

Початок масових протестів та введення воєнного стану

Коли комуністична партія вирішила піднести ціни на продукти харчування, це дуже збурило суспільство і в Польщі розпочалась хвиля протестів – спершу у Любліні, який тривав близько місяця, а потім і по всій Польщі.

“Я пам’ятаю ледь не кожен день протестів, то був період канікул (серпень 1980) і я мав можливість більше спостерігати за політичними подіями, – розповідає отець Богдан Прах. – У серпні 1980-го року розпочались спроби діалогу між владою і новоствореною незалежною профспілкою “Солідарність”. Тоді звучало питання людської гідності, гідної оплати праці, соціального забезпечення для працівників. І коли здавалося, що вже є домовленість і комуністична влада готова прийняти певні постулати, то насправді це було тільки зовнішнє заспокоєння”.

Незалежна спілка “Солідарність” щораз наполегливіше висувала вимоги до влади, і подібні протести почали відбуватися у інших країнах з комуністичним режимом. “Від перших днів, поряд з мітингувальниками були священики, а головним елементом буденності під час страйків стала постійна молитва. Тобто у різний спосіб патріотичні зриви суспільства були сильно підтримані молитвами”, – пригадує отець Богдан. Звісно, Радянський союз був дуже занепокоєний таким станом справ і вже 13 грудня 1981 року у Польщі оголосили воєнний стан, який тривав до 22 липня 1983 року, і за період якого суспільство дуже зубожіло. Але навіть тоді, зі слів отця Богдана, була надія, що зміни, які дійшли так далеко, не можуть не відбутися. І важливо, що у вирішальні моменти церква і держава завжди об’єднувалися і навіть самі комуністи не вірили у свою перемогу.

“Невеликими кроками з 1983 по 1990 рік польське суспільство продемонструвало терпеливу, спокійну працю, спрямовану на те, щоб перебрати владу в державі. У Польщі можливо не було олігархів, таких, яких ми маємо сьогодні, але була радянська система, котру не можна було зруйнувати негайно. Однак, у суспільстві була міцна віра і вона привела до того, що на початку 90-х, на виборах демократи отримали більшість голосів…”, – пригадує отець Богдан.

Українці теж доклалися до позитивних змін у Польщі. Там на той час найбільш помітними було два середовища українських діячів: керівництво і члени “Українського культурного суспільного товариства”, яке легально існувало за часів комуністичного режиму і студентства, що розпочало активно провадити суспільне життя ще з 1960-х років. Найбільші осередки студентської активності були у Варшаві, Вроцлаві, Кракові, Щеціні, Любліні… “Пригадую, як українські студенти почали організовувати у 1976 році так звані рейди територією польських етнічних Карпат, вивчали історію, збирали інформацію від місцевих, ремонтували кладовища, каплички. Це дуже гуртувало студентів і сотні молодих людей долучалося до цих ініціатив, у тому числі і поляки, а особливо приємно було, коли до цієї справи доєдналися і польські історики”, – розповідає отець Богдан.

Феномен “Солідарності” – духовний аспект

“Найбільший скарб “Солідарності” – це духовний аспект, який об’єднував суспільство, – переконаний отець Богдан Прах. –  Тоді всі були заангажовані у спільну справу, допомагали один одному і плекали локальний патріотизм, без якого не може бути національного. Для керівників страйків чи організацій, людина стояла у центрі різних пропозицій, суспільних вимог і усі розуміли, що саме вона –  найбільший скарб, який треба берегти у всіх сенсах. А поважати людську гідність означало забезпечити добру медицину, освіту, боротися проти корупції… Відповідно люди почали контролювати кроки влади. І цей контроль був ефективним тільки тому, що суспільство усвідомило свою гідність”.

Підготувала Оксана Левантович

Більше у матеріалі “Збурч”