«Як знімати фільми про виконавців, танцюристів, одним словом – митців? – Я не маю жодного уявлення.  І якщо хтось каже, що знає, як робити фільми про творчих людей – вони вигадають. Будьте певні». Навряд чи таке очікуєш почути від режисера-документаліста, який отримав нагороди за свої роботи на Міжнародному фестивалі кіно в Нью-Йорку, Британської  академії телебачення і кіномистецтва та Еммі.

Проте саме так розпочав свою лекцію про те, як знімати фільми про музику Тоні Палмер – британський режисер-документаліст, автор понад 100 фільмів про музикантів і композиторів, режисер фільмів для BBC, студентам Школи журналістики УКУ.

Фундаментальним є питанням «Що я хочу цим фільмом сказати?

“Коли знімав фільм “Симфонія жалобних пісень” (стрічка, присвячена польському композиторові Генрику Гурецькому, що отримала золото Нью-Йоркського кінофестивалю), ми з Гурецьким були в Аушвіці, ходили на місці газових камер. Я хотів запитати його, про що його музика, для чого він її пише. Проте він зрозумів без слів, що мене цікавить і, не чекаючи на моє запитання, сказав: “Я хочу, щоб моя музика була свідченням і попередженням””, – розповідає Тоні Палмер.

Митці, як усі ми, – живі. Вони у свій спосіб реагують на те, що відбувається. Одна з найважливіших картин ХХ століття – робота Пікассо “Герніка”.  Герніка – місто басків, без попередження атаковане  німецькими бомбардувальниками у 1937 році. У результаті бомбардування загинуло до 1650 мешканців. Суть картини – щоб ми не забули трагедії.

“Я намагаюсь бути об’єктивним. Не мені належить казати аудиторії, що їй думати. Моє завдання – надати факти, свідчення. Глядачеві вирішувати, що ви з цього він винесе. Але будь-який фільм – дзеркало життя, в якому живе автор. Я сам редагую власні фільми і вирішую, що необхідно залишити. То ж це певною мірою суб’єктивно. Однак я з великою увагою і обережністю ставлюсь до роботи”,- каже режисер

Тоні Палмер згадує, що його друг – Стенлі Кубрік – на запитання про сенс його фільмів, відповів: “Це називається дзеркалом. Подивіться, це ж ви, це ваше відображення. Що ви робите зі своїм життям?”. У цьому сенс всього мистецтва”

Послухайте Шостаковича

Фільм Палмера “Свідчення” (“Testimony”), присвячений композиторові Дмитрові Шостаковичу, більше про жахи життя періоду Сталіна, ніж про життя композитора.

Режисер двічі бачився з композитором і розповідає про відвагу останнього. “Після того, як на сцені великого театру поставили оперу “Леді Макбет Мценського повіту” на передовій “Правди” вийшла розгромна стаття. У той час це означало декілька днів до ув’язнення. Шостакович розпочинає роботу над новим твором.  Кожної ночі вдягав піжаму, а до руки прив’язував валізку із незавершеною партитурою. Він знав, що в заарештованих є кілька днів перед розстрілом, і сподівався, що встигне протягом цих днів закінчити твір. Це відома п’ята симфонія”. 

Після завершення твору, у владі заявили, що Шостакович навіть не сам її написав. І твір – це відповідь на критику “Леді Макбет Мценського повіту”. Але між прем’єрою останньої та до того, як її побачив Й. Сталін у Великому театрі пройшло 18 місяців. «За ці півтори роки опера виконувалася більше разів, ніж твори Пуччіні, Верде.  То що ж там відбулось? Чому стільки раз виконували? Адже в творі не знайдете легкості, яка є в Пуччіні  – Більшість народу знали, що хтось говорить за них. Люди знали, що це Шостакович»

«Якщо ви послухаєте 5 симфонію – то це те, що відбувалось в його житті. І якщо ви хочете знати, яким було життя Росії від 30-х до смерті Сталіна, послухайте Шостаковича. Ніхто не розповість вам красномовніше».

“Свідчення”  визнаний кращою драмою на Міжнародному фестивалі кіно в Нью-Йорку, відзначений нагородою ЮНЕСКО — медаллю Фелліні.

Відтак одна з порад Тоні Палмера тим, хто хоче знімати фільм про музику – найперше, послухати її. Адже коли композитор щось пише, художник – малює, то він хоче сказати щось своє життя, світ, в живе. Митці показують нам велике дзеркало.

“Нема засадничої різниці між тим, хто пише “Imagine” і тим, хто пише симфонію. Обидва митці прагнуть однієї й тієї ж мети – описати світ, в якому ми живемо, у свій власний спосіб»

Тоні Палмер каже, що найважливіша дата для нього  – це 27 січня. У цей день народився Вольфанг Амадей Моцарт. 27 січня 1945 стало кінцем трагедії в’язнів Аушвіца.

“У мистецтві ці два факти непорушно поєднані. І саме тому я хочу знімати фільми”, – каже Тоні Палмер