Звернення Українського католицького університету

Можна навіть не пояснювати, що нас, освітян, дуже тривожить, чому так довго залишається вакантною посада Міністра освіти і науки. Томас Джефферсон був близький до істини, коли казав, що проблема освіти – це ключова проблема. Адже будь-яку іншу проблему можна вирішити в суспільстві добре освічених громадян. Якщо ж розв’язати всі проблеми, а освіту занедбати, то ці проблеми повернуться наново вже в наступному поколінні і знову їх доведеться вирішувати майже з нуля.

Ми бачимо, що Президент Володимир Зеленський щиро переконаний, що належних кадрів у країні нема. Хто переконав його в цьому – нам не зрозуміло. Але варто зазначити, що для України ця ситуація є унікальною: такого ще не було ніколи. Й парадоксальність ситуації змушує поставити питання інакше. Може, проблема не стільки у відсутності належних кадрів, скільки в незрозумілості або неналежності умов, у яких їм довелося б працювати? Може, Президентові варто замислитись над тим, чому гідні професіонали, яким до снаги вирішувати завдання освіти на національному рівні, на цю високу й престижну посаду не подаються?

Серед різних можливих відповідей на це запитання є одна, яку ми й хотіли б сьогодні озвучити. Суспільство загалом і освітяни зокрема не розуміють, якою є освітня політика чинного Уряду. Під які завдання відбувається пошук кадрів? Якими здібностями й навиками вони мають володіти? Якими критеріями керуватися та яку позицію відстоювати?

Нижче, передусім з перспективи вищої освіти, подаємо міркування щодо того, якого Міністра освіти і науки, на нашу думку, сьогодні потребує Україна.

• Міністр освіти і науки має бути втіленням тих цінностей, що їх ми хотіли б бачити в основі нашої національної освіти. Йдеться передусім про його чи її особисту відданість принципам академічної доброчесності, творчої свободи, нетерпимості до плагіату тощо. Лише тоді, коли кандидат у власному житті засвідчив вірність цим принципам, може він чи вона подбати про дотримання їх у національному масштабі.
• Кандидат на посаду Міністра повинен усвідомлювати, що освіта може бути успішною лише за умови, що вона спирається на два крила: добрі знання та високі етичні стандарти. На одному лише крилі «птах» української освіти літати не зможе.
• Такому кандидатові в наш час знадобиться відвага у наданні ще більшої свободи університетам. Адже якщо в державі недостатньо грошей на вищу освіту, вона має не зав’язувати, а ще більше розв’язувати університетам руки. Продовжувати впровадження прозорих конкурсних механізмів розподілу державних коштів за визначеними пріоритетами і показниками ефективності діяльності ЗВО. Стимулювати бізнес через податкове законодавство вкладати ресурси в розвиток університетів. Одне слово, створювати сприятливі умови, щоб вони ставали більш самозарадними.
• Кандидат має трактувати систему освіти поліфонічно, сприймаючи розмаїтість освітніх інституцій, поєднання державного і приватного статусів, світських і релігійних закладів освіти як багатство всієї системи.
• Кандидат повинен засвідчити готовність зберегти і продовжити всі ключові реформи, розпочаті у сфері вищої освіти, включно з проведенням ЗНО для вступу на магістратуру; визначення KPI для ректорів при підписанні контракту; впровадження індикативної собівартості; конкурсний розподіл державного фінансування університетів за результатами їхньої діяльності тощо.
• Це має бути людина з характером, яка не боїться плисти проти течії, не піддасться інерційності, притаманній нашій системі вищої освіти, не відійде від принципів під тиском корпоративного лобі, не поступиться на догоду політичній кон’юнктурі.
• Ця людина має відважитися впроваджувати в освітній процес ще більшу гнучкість, дух експерименту і підприємливості, зорієнтованість на розв’язання практичних проблем, готовність до командної співпраці, застосування міждисциплінарних підходів до викладання, навчання і дослідження.
• Передусім, Міністр повинен обстоювати право студентів на якісну освіту, право викладачів – на якісні умови виконання ними своєї роботи, право науковців – на належну підтримку знакових суспільно важливих досліджень і впровадження інноваційних розробок, право роботодавця – на вишкіл компетентного і самозарадного працівника, право громадян – на ефективне використання їхніх податків для спільного блага всього суспільства.
• Не менш важливо, щоб очільник МОН дбав про те, щоб наші університети готували випускників, які б були конкурентоздатними у глобальному вимірі й водночас патріотами України, керувалися її національними інтересами, працювали на її благо та задля суспільного добра.

Ми хотіли би пишатися новим Міністром. Ми очікуємо на Міністра, стати на захист і підтримувати якого матиме сенс навіть в умовах економічної кризи і непопулярних кроків. Україна заслуговує на Міністра освіти і науки, який чи яка матиме мандат довіри від освітянського середовища і продемонструє чітке бачення подальшого розвитку української освітньої системи.

Ректорат