У своїй статті для “Газети по-українськи” професор УКУ пише про те, що зрозуміти Україну можна тільки в подорожах.   Не слід закриватися в кабінетах і думати, що Україна закінчується там, де люди перестають говорити українською мовою.

Ярослав Грицак пише, що Марія Левіцька, соціолог із Варшави, ще під час Помаранчевої революції опитала населення трьох західних і трьох східних областей, як вони ставляться до України й одне до одного. Опитування показало, що у випадку Заходу справді можна говорити про один регіон. Але  нічого такого не було у Дніпропетровській, Донецькій і Харківській областях. Кожна з них любила сама себе – і ніхто, крім Донецької, не любив Донецька. Особливо сильна нелюбов була між Дніпропетровськом і Донецьком (дані цього опитування можна подивитися на сайті uamoderna.com).

Також розказав свій досвід, коли за декілька тижнів до президентських виборів 2010 року був у Дніпропетровську. Його  вразила  зневага до “донецьких” серед молодших бізнесменів, із якими тоді спілкувався. Вони нагадали, що у 2004-му найбільше голосів Ющенку тут дали бізнесово-елітні райони міста. Не тому, що їм подобався Ющенко. Просто вони терпіти не могли Януковича.

Але для Львова – це тільки фантазії. «У Львові звикли більше довіряти філологам і поетам. А ті твердо знають, що там, де не говорять по-українському, не може бути справжньої України»,  пише Ярослав Грицак. – Львів’яни охоче цьому вірять. Не всі, правда: розумні люди є всюди. Маю враження, що кількість їх, особливо під впливом Майдану, швидко росте».

Ярослав Грицак пише, що приклад наших філологів і літераторів нагадує мені анекдот часів Геґеля, що коли німця спитати що таке верблюд, то він закриється в кабінеті і буде придумувати властивості верблюда, виходячи з властивостей Абсолютного Духу. «Наші філологічні українознавці знають і думають про Східну Україну, приблизно як той німець про верблюда», – додає професор.

«Нації складаються не з мови, а з досвіду щоденного спілкування», – пише Ярослав Грицак. «Зшивати Україну треба поїздами і дешевими авіалініями, бо стереотипи паразитують на відстанях, а мандрівки вчать», – резюмує професор.