Допомагала з пошуком і збором ліків для літніх людей, які не могли купити їх самотужки. Долучалась до волонтерства у центрі гуманітарної допомоги, спілкувалась із біженцями та збирала речі першої необхідності для них і для військових. Зараз часто волонтерю на точці, де готуємо енергетичні батончики військовим – за день можемо зробити 1000+ штук, такі цифри дуже мотивують, коли задумуєшся, скільки людей будуть ситі.

Мала багато агресії і страху щодо всієї цієї ситуації та розуміла, що єдиний спосіб позбутись тривоги – реалізувати свій потенціал хоч і не у войовничий спосіб, але все одно корисний для наших людей. Намагаюсь бути там, де реально потрібні руки. 

Спілкуюся з друзями і просто знайомими, бо всі ми зараз маємо схожі проблеми, а в такий спосіб доволі легко відчути і підняти дух спільності та набратись мотивації та енергії діяти. 

Які плани після перемоги? Розумію важливість цього питання, але не хочу відповідати. Я злюсь, що не можу уявити, коли ж нарешті настане день перемоги. Я вірю, сподіваюсь і ще раз вірю, що це буде якнайскоріше, бо це відбудеться точно, питання лише – коли? Але кожен день – це просто неосяжні втрати і жахлива жорстокість. Кожен день – це страх і стрес моїх рідних. Я не можу цього пробачити людям, що увірвались до нашої землі, тож поки що в моїй голові є лише фронт «зараз», немає «після». Стільки планів, скільки в мене було до війни, ще ніколи не було…