Пригадайте, яким був ваш перший робочий день? Мабуть, виникало багато запитань, а ще страх перед новим і «невідомим». Схожі відчуття пережив чи не кожен у свої перші робочі дні. А тепер подумайте, як би все змінилося, коли б хтось допоміг вам в усьому розібратися?

Два роки тому відділ управління персоналом УКУ змінив формат проведення орієнтаційних сесій для нових працівників. На зміну піврічним заходам з великою кількістю учасників, прийшли камерні зустрічі у кожен другий четвер місяця. За цей час вони допомогли адаптуватись 210 людям.

Працівниці відділу Ірина Скоропадська та Христина Цар розповідають, що сама ідея нового формату виникла спонтанно в середовищі відділу, адже потреба назріла вже давно. З кожним роком Університет ставав масштабнішим і об’єднував довкола все більше людей, яких треба було інтегровувати у Спільноту УКУ.

Ірина Скоропадська вже 19 років працює фахівцем відділу управління персоналом в УКУ, пригадує, що раніше, коли команда була невеликою й усі між собою зналися: «Я застала той рівень спілкування, коли при зустрічі хтось з керівництва питав, як справи в твого сина або, коли проректор цікавиться у працівника господарського відділу, як його нога чи колишня травма. Однак Університет дуже швидко виріс. І в один момент я зрозуміла, що в мене є два варіанти: перетворитися на бабцю, яка бурчить про те, що колись було добре, а тепер вже все не так, або ж влитися в цей новий етап розвитку, очолити його і спробувати допомогти людям, які не мали такого досвіду спілкування, який був у нас раніше».

Поштовхом до впровадження сесії стали також цінності Спільноти (формула 3С: Світчити. Служити. Спілкувати + 2М: Мученики і Маргіналізовані), які зі швидким зростом команди, опинилися під загрозою бути «розмитими».

«Сталося те, що мало природно статися, – середовище УКУ збагатилося  людьми, які привнесли з собою нові ідеї, нове бачення. Ми зрозуміли, що на цю ситуацію треба вчасно реагувати» – пояснює Ірина Скоропадська.

Донести до працівників розуміння того, що в історії Університету є чимало людей, які ціною свого життя і великих жертв формували візію УКУ – є основним завданням орієнтаційної сесії.

Атмосфера з перших хвилин

Орієнтаційна сесія триває повний робочий день – з 9.00 до 18.00 години. Розпочинається вона з меморіальної кімнати-музею імені Патріарха Йосипа Сліпого, першого ректора Львівської богословської академії (1928-1939 рр.). У музеї зібрано багато артефактів, які пов’язані з життям Патріарха: фотографії, свідчення та особисті речі. Тут, серед минувшини, люди потрапляють в атмосферу УКУ з перших хвилин. Кімната-музей розташована у найдавнішому корпусі УКУ на вулиці І.Свєнціцького. 

Ірина Скоропадська розпочинає сесію з історичного блоку, який доповнює екскурсія по цілому корпусу на вул. Свєнціцького. Така екскурсія має також практичну сторону – працівники запам’ятовують розташування відділів, входи та виходи.

Далі група переїжджає до наступного корпусу УКУ на вулицю Хуторівку. Тут розташований Філософсько-богословський факультет. Після екскурсії  спілкування продовжується за спільним обідом.

На черзі ознайомлення з «Довідником працівника», про який, зазвичай, розповідає заступниця керівника відділу управління персоналом Христина Цар: «Цей довідник містить інформацію про все, що потрібно знати на ранніх етапах роботи: підрозділи, структури, як здійснюється керівництво університетом, скільки працівників є в УКУ, які вони мають можливості щодо навчання та розвитку тощо».

Останньою локацією є Центр Шептицького, де нові працівники мають зустріч з однією із знакових особистостей Університету. Зазвичай це ректор УКУ о. д-р. Богдан Прах, перший проректор Тарас Добко, проректор із питань призначення та місії УКУ Мирослав Маринович або проректор із зовнішніх зв’язків Олег Турій. Після спілкування всі відвідують Центр підтримки людей з особливими потребами «Емаус».

«Відвідини Центру “Емаус” – дуже важливий момент. Ми відкриваємо свої двері для людей з неповносправністю, від яких вчимося безкорисливої любові, прийняття себе, радості від того, що ми зазвичай не помічаємо. Тут ми знайомимося з людьми з особливими потребами, дізнаємося про проєкти, які допомагають їм адаптуватися у суспільстві, про їхню успішність, працевлаштування тощо», – зауважує Ірина Скоропадська.

Кінцевою точкою екскурсії є храм святої Софії – Премудрості Божої, що розташований в самому серці університетського кампусу. Тут нових працівників зустрічає духівник з Деканату з душпастирських справ, який розповідає про храм: його три рівні, символізм розміщення, іконографію, коловий принцип побудови та цеглинки жертводавців, що вміщені в стіні.

На закінчення працівники мають з отцем спільну молитву.

«Біля церкви ми прощаємося. Одним із найсильніших та найбільш зворушливих моментів є перші емоції, які ще не до кінця обдумані, правильно оформлені. Просто люди тоді є щирі, видають всі враження, які в них назбиралися за цілий день. Вони вдячні, тішаться, що дізнались щось нове. Багато хто ділиться, що УКУ для них – це був радше бренд, а тепер вони побачили глибину нашої Спільноти, з якої можна багато черпати. Мені здається, що це найвища похвала», –  ділиться Ірина Скоропадська.

«Живий» формат в умовах пандемії

З карантином ситуація дещо змінилася, оскільки довелося скоротити групи людей і переміщення між корпусами. Працівниці відділу управління персоналом кажуть, що через це дещо втрачається атмосферність, оскільки вже немає екскурсій по всіх будівлях Університету, спільного обіду, потиску руки. Організаторки навіть пробували робити сесію в онлайні, але через екран проводити те, що потребує живої присутності, важко.Тому вони продовжують робити свою справу з меншою кількістю людей, дещо скороченою програмою, але дають новим працівникам можливість побачити УКУ на власні очі та відчути дух Спільноти.

Мотивація черпається від людей

На запитання що мотивує продовжувати робити такі екскурсії з-поміж інших робочих справ, Христина Цар не задумуючись відповідає: «Коли тобі у перші тижні роботи є кому допомогли зрозуміти, де ти є, куди тобі йти, де зупиняється автобус, де знаходиться канцелярія тощо, це настільки допомагає швидше адаптуватися на новій роботі. Пригадую свої перші дні роботи і наскільки важливо в такий момент людині допомогти. Також мотивує те, що коли йдеш по коридору, а з тобою не просто вітаються, а додають: “Пам’ятаєте мене, я з орієнтаційної сесії?”. Я також їх впізнаю і  це класно, коли ти починаєш ідентифікувати людей».

Ірина та Христина кажуть, що буває, до компанії нових працівників приєднуються і ті, хто вже багато років працює в Університеті, почувши відгук від колег. Вони знаходять час, аби дізнатися те, чого раніше не знали.

Автор: Діана Мотрук

Фото з архіву відділу управління персоналом УКУ