Минуло менше року, як видатний польський кінорежисер та сценарист Кшиштоф Зануссі знову завітав до Львова. Торік у березні він читав лекцію студентам ЛНУ ім. І. Франка “Мистецтво як дзеркало великих змін”.

Цього разу слухачами кіномайстра стали студенти і викладачі Українського католицького університету. Перед їхньою аудиторією він розмірковував на тему “Між Сходом і Заходом”. Та головною метою приїзду Зануссі до Львова стала його участь у засіданні сенату УКУ. Польський кінорежисер – новий сенатор найвищого законодавчого органу університету.

Кшиштоф Зануссі співпрацює з багатьма університетами, у багатьох країнах світу. Каже, у такий спосіб хоче прислужитися до “розвитку вільної думки”. “Україна – країна, люди в якій люблять свободу”, – зауважує режисер. Через тиждень він їде до Арізони (США) – у тамтешньому університеті відбуватиметься перегляд його фільмів, що супроводжуватиметься майстер-класами метра. Потім з цією ж метою вирушить на Кубу. А повернувшись до Європи, у березні режисер розпочне зйомки свого нового фільму “Серце на долоні” – спільного українсько-польсько-італійського виробництва. У головній ролі зніматиметься народний артист України Богдан Ступка, який перевтілиться в… олігарха. “Зйомки відбуватимуться у Києві та Варшаві, – розповідає Кшиштоф Зануссі. – Жанр фільму – чорна комедія, трішки філософська. Сміятися глядач повинен у найбільш трагічних моментах – з наших слабостей, цивілізації, світу, життя… Бюджет стрічки – понад мільйон євро”.

З Богданом Ступкою Кшиштоф Зануссі познайомився спершу заочно – з екрана. Згодом український актор грав роль окупанта у польському театрі – у постановці Зануссі “Жайворонок”. А у 2007 році режисер попрацював у Ступки – у Театрі ім. І. Франка у Києві: поставив спектакль Ерика Еммануеля Шмідта “Маленькі подружні злочини”. “У грудні минулого року у мене вдома, у Варшаві, гостювало 26 студентів Богдана Ступки із Київської консерваторії”, – додає Зануссі.

Читаючи лекцію “Між Сходом і Заходом”, Кшиштоф Зануссі наводив багато прикладів із повсякденного життя – ілюстрував ними стереотипи поділу Європи. Переглянули присутні й початок фільму режисера “З далекого краю” – про Папу Римського Івана Павла ІІ. “Зустріч із такою історичною постаттю – величезний розділ мого життя, – розповідає Зануссі. – Пізнав його, ще будучи студентом, коли вивчав філософію у Кракові. Кароль Войтила мав нетипову властивість як для духовної особи – дуже цікавився людьми. Я, молодий студент, сидів позаду, а він мене витягував і випитував: хто я, чого хочу в житті?.. Потім зустрічалися у зв’язку із фільмом. Папа часто запрошував мене на обіди. Згодом я зрозумів, навіщо йому це було потрібно: він жив в ізоляції, а так хотів чути історії з життя. Я повертався з подорожей – і усе йому переповідав. В останній рік його життя привіз йому до Ватикану молодь із фундації, яка організовує діалоги між культурою високою і низькою – наприклад: Моцарт, опера плюс хіп-хоп чи реп. Хлопці танцювали перед ним, уже вмираючим, на головах. Ця новина прогриміла у 57 країнах світу”.

Коли настав час відповідей на записки із залу, Зануссі порушив актуальне українсько-польське питання. “Сором, що у Львові не можуть зробити людям польських віз, – обурювався режисер. – Говорю це при кожній нагоді”. Не обійшлося і без теми “Пральні машини фірми Zanussi”. “Власники цієї компанії – мої далекі родичі, – пояснював Кшиштоф Зануссі. – Час від часу гостюю у них – у великому заміському палаці. У 1980 році мій фільм показували на Венеціанському кінофестивалі. Прекрасна нагода перестати бути “бідним родичем”, – подумав я – і запросив на показ Гвідо Зануссі. Після перегляду зал аплодував, а він нічого мені не сказав. Лише наступного ранку за сніданком я почув від нього: “Який ти поважний!”. Виявилося, Гвідо побачив прізвище Зануссі на перших шпальтах газет…”.

На запитання кореспондента “ВЗ” про те, кому через два тижні дістанеться “Оскар” у номінації “Найкращий фільм іноземною мовою”, Кшиштоф Зануссі відповів: “Нагороду у цій номінації призначає журі із старших людей. Більшість із них – емігранти із Центральної Європи. Микита Михалков (із ним Зануссі знайомий уже тридцять років, Михалков знявся не в одному фільмі режисера. – Г. Г.) і Анджей Вайда – обоє знані в Голлівуді. Їх обох там цінують. “Оскар” – лотерея. Не виключено, що його отримає Вайда. Та не здивуюся також, якщо премія дістанеться не йому. “12” Микити Михалкова і “Катинь” Анджея Вайди – два різні фільми. “12” – римейк (переспів картини «12 розгніваних чоловіків» (1957 рік) Сідні Люмета. – Г. Г.). Легше говорити про “Катинь”. Це – дуже гідна картина, напрочуд особиста. Це – історія батька Анджея Вайди. “Катинь” зворушує”.

…Серед слухачів лекції Кшиштофа Зануссі “Між Сходом і Заходом” був губернатор Львівщини Петро Олійник. Завершилася двогодинна зустріч із польським кінорежисером доволі несподівано. Ректор УКУ отець Борис Гудзяк подарував поважному гостю альбом “Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення”. Зануссі дістав фотоапарат і попросив… Олійника сфотографувати його із Гудзяком…

Галина ГУЗЬО