На початку війни я волонтерила на кампусі УКУ – перших ~2 тижні ходила на плетіння сіток та працювала на цій точці максимальну для себе кількість часу.  Але найбільше сил я приділила волонтерству на кордоні з польського боку – зустрічаючи українських біженців, допомагаючи та стараючись підказати їм необхідні дії після перетину кордону.

Я розумію, що зараз дуже важливо вкладати навіть найменші сили у волонтерство. Це не лише буде наповнювати зсередини мене, а й допомагатиме тим, хто цього дійсно потребує. Інколи навіть маленькі хороші дії або слова, які можна сказати біженцям/друзям/знайомим надихнуть іншу людину повірити в себе і самому долучатись до будівництва України, починаючи навіть з волонтерства. Тому для мене це так важливо.

Щоб переключитись, стараюсь відновити рутину – ранкову каву, прогулянки в парку, тренування.

А після перемоги планую іти до бабусі на маковий тортик в Києві та зустрітись з тими, кого не бачила так довго.