Останнім часом мені доводиться писати про те, що в нашій спільноті не всі сприймають. Але прошу вас: бодай дочитайте до кінця.

На зустрічах зі студентами я щораз частіше чую скарги на те, що вони й так перевантажені своїми основними предметами, задля яких вони й поступили в УКУ, а тому протестують проти нав’язування їм «сторонніх» дисциплін релігієзнавчого чи світоглядного характеру. А то й просто ігнорують їх.

Це мене щоразу дивує: «Чи ж ви не бачили слова ‘католицький’ у назві нашого університету? Чи ви не знали, що ціннісне виховання є частиною його курікулюму? Адже ми цього не приховували, а навпаки – наголошували на цьому на кожній зустрічі з абітурієнтами!». Я вже набрид усім цими запитаннями, проте від них відмахуються, так і не проникнувши в їхню суть.  

А проблема тут дуже серйозна.

Чому студенти в розвинених західних демократіях, вступаючи до вишів, спокійно підписують зобов’язання приймати правила цього закладу? І не вважають це за посягання на їхню свободу? Та тому що в них діє правова свідомість. Тому що свобода для них – це відповідальність.

Натомість для українців (і так було споконвіку!) свобода – це право «робити, що хочу». Право нести відповідальність лише за те, що мені подобається. Це про нас писав Митрополит Андрей Шептицький, коли згадував тих, що «усяке право заступають силою, зі своїх примх роблять обов’язкові для всіх закони», а ще «відзначаються… безмірним бажанням у все мішатися, все по своїй фантазії порядкувати».

Отже, треба передусім побачити себе збоку, виявити в собі симптоми отієї хвороби, бо в ній – причина наших негараздів. Чому вам, молоді, не подобається нинішня політична еліта? Чому хочете альтернативи до всього, що діється нагорі? Адже вони роблять те саме, що й ви: з тих відповідальностей, що вони мають, вибирають лише ті, що їм подобаються. А решту ігнорують.

То чи станете ви альтернативою до них? Хіба не помічаєте, що тим своїм  «те приймаю, а те відкидаю» ви викохуєте у собі ті самі виразки, від яких українське суспільство сьогодні страждає?

А ми в УКУ не хочемо продукувати тих самих безвідповідальних членів суспільства. Та й саме суспільство очікує від нас іншого. За останні роки ми в ректораті не раз чули від наших співбесідників: «Відкрийте медичний факультет – нам потрібні лікарі-нехабарники». «Відкрийте правничий факультет – нам потрібні юристи з правильним моральним вихованням». І щоразу одне і те саме: «Нам потрібні професіонали з чіткою етичною основою».

А що ми чуємо від студентів? «Я прийшов/ла вивчати політологію, комп’ютерні науки, історію… (вставити бажане), то для чого мені оте богослов’я?». Ба більше, це можна почути й від викладачів: «Мій обов’язок – навчити студентів їхньої професії. Де я знайду час іще й на світоглядні предмети?». І кожен сповнений відчуттям власної правоти, а тому й праведного гніву проти тих, хто хоче встановити інші правила.

Але настає час, коли такий бунтар приїжджає на курси чи стажування, скажімо, в американські університети, і йому навіть на думку не спаде звинувачувати їхнє керівництво у тому, що вони «змушують» його вивчати те, що йому не до снаги. Бо там я мушу підкоритися, а тут, у себе, я вільний порядкувати так, як мені заманеться.

Що ж, мені гірко писати ці слова, як і вам їх читати. Тому спробую ще раз – уже вкотре! – сформулювати кілька висновків:

• Якщо до навчання в УКУ вас привабив бренд цього університету, то зрозумійте, що він сформований саме тому, що в ньому намагаються поєднати добрі знання іще й із ціннісним вихованням. Відкидаючи таке виховання, ви тим самим руйнуєте його бренд.
• Ми дбаємо про якість викладання світоглядних предметів, хоч, звичайно ж, не можемо гарантувати її 100-відсотково. Крім того, самі студенти різняться у своїх уподобаннях і вимогах. Отож закликаю вас виявити гостинність щодо світоглядних курсів і, співпрацюючи, сприяти, щоб вони ставали кращими і цікавішими.
• Добровільно приймаючи ціннісне виховання, ви не тільки не шкодите своєму професіоналізмові, а навпаки – піднімаєте свою вартість на ринку праці. Бо працедавці страждають від того ж, від чого страждаєте й ви як громадяни, – від безвідповідальності при виконанні своїх обов’язків. Ваша вірність цінностям стане вашим беззаперечним бонусом – біда лише в тому, що значення цього бонусу ви оціните лише тоді, коли покинете стіни цього університету.
• Нарешті, наші жертводавці довіряють нам свої пожертви, оскільки вірять у те, що ми готуємо для України «провідників суспільства, професіоналів… – в ім’я слави Божої, спільного блага і людської гідності». Тому, для прикладу, сенс Центру Митрополита Андрея Шептицького не в тому, що його будівля – красиве тло для наших світлин, а в тому, що він – це тигель, у якому формуватиметься ціннісна альтернатива до нинішнього суспільного бедламу.

А якщо так, то станьте нашими однодумцями й прийміть на себе цю високу місію. Прийміть її щиро і так, як це просить робити Господь: записуючи її у своєму серці.

Мирослав Маринович