За підтримки суспільного проекту «Соборна Україна та Київська Традиція» 23-25 квітня 2015 року Гуманітарний та Філософсько-богословський факультет УКУ спільно з іншими навчальними закладами провели Міжнародну наукову конференцію «Кирило Транквіліон Ставровецький – проповідник Слова Божого». Завдання якої – донести до сучасної людини творчість видатного українського проповідника першої половини XVII ст.

Декан Гуманітарного факультету Ігор Скочиляс та митрополит Львівський Ігор (Возьняк) пояснюють, чому духовна спадщина о. Кирила Транквіліона Ставровецького така важлива в сучасних умовах, та чому конференція відбувається саме в УКУ.

Ігор Скочиляс наголошує на двох важливих моментах. Перший полягає в тому, що УКУ є частиною УГКЦ і повинен не лише реагувати на суспільні та інтелектуальні виклики, але й служити потребам української Церкви і українського народу. На його думку, зараз ці потреби більш ніж очевидні: потрібно «пригадувати» і реконструйовувати нашу традицію, що закорінена в християнстві. “Коли ми дивимося на намолені ікони, на Євангеліє, яке стоїть на престолі, давні храми, в яких століттями безперервно звучало Слово Боже – це все наша традиція, яка до нас щоденно промовляє в дуже безпосередній спосіб. Завдання УКУ – допомогти Церкві з історичної й богословської перспектив пізнати цю традицію. Тому, очевидно, конференція про Кирила Ставровецького як одного з Отців Київської Церкви відбувається саме в УКУ», – розповідає декан Гуманітарного факультету.

Владика Ігор наголошує, що постать о. Кирила Транквіліона Ставровецького цікава Церкві перша за все тому, що він одночасно належав до різних світів, водночас залишаючись вірних своїй східній християнській традиції. Спочатку о. Кирило був ігуменом Унівського монастиря, тоді ще православного, згодом перейшов в унію, став греко-католицьким священиком, ігуменом Чернігівського монастиря. «Це дуже цікава особа. Думаю, нам бракує людей, які готові приймати такі кардинальні рішення, натхнено вивчати передання своєї Церкви, розбиратися і шукати правди. І, головне, не боятися ставати на сторону правди», – розповідає владика. На його думку, Церква зобов’язана пам’ятати про таких людей. Владика нагадав, що в часи Ставровецького Київ, Луцьк, Білорусь, Чернігів перейшли в Греко-Католицьку Церкву, а Львів ще майже 100 років залишався православним. І про цей дискурс нам потрібно також пам’ятати, коли говоримо про творчість Транквіліона Старовецького.

«Можу помилятися, але мені здається, що твори Ставровецького сучасникам невідомі. Однак тепер, коли з’явилися статті й доповіді, коли “Учительне Євангеліє” переклали на сучасну українську мову то багато людей як в Церкві, і також поза Церквою почали зацікавитися такими особистостями», – вважає Ігор (Возьняк). Митрополит підкреслив, що Транквіліона звинувачують, що у своїх повчаннях він відходив від церковного канону, самостійно компілював євангельські історії заради цілісності проповіді: «Це дуже важливо, щоб зберігався церковний канон, щоб проповіді не суперечили церковній науці. Але ми дуже мало знаємо про ту епоху, в якій жив і працював Ставровецький, тому нам важко його судити».

Владика розповідає, що отець Кирило Ставровецький ніколи не боявся вказувати на неправду, тому може стати для багатьох і православних, і уніатів прикладом, що завжди потрібно тверезо думати, не боятися змін. «Часи були трудні, але він завжди шукав правду. Я вважаю, що він знайшов правду і залишився в ній до кінця життя», – зазначив митрополит.

На думку Ігора Скочиляса постать Транквіліона Ставровецького важлива тому, що допомагає «відчитати» нашу дуже динамічну, живу й атрактивну Київську традицію, яка впродовж багатьох століть існувала на межі між Сходом і Заходом.

«Ставровецький і його сучасники були людьми відкритими і на Схід, і на Захід. Вони жили східною традицією, але приймали і західні впливи, догматично визнаючи зверхність Апостольського пристолу», – розповідає декан Гуманітарного факультету. На його думку, Транквіліон Ставровецький є одним з найяскравіших представників Київської унійної митрополії: «Ми знаємо Петра Могилу, Йосифа Руцького, св. Йосафата Кунцевича. А таких, які творили київське богослов’я, ми знаємо мало. Якщо глянути на духовний і інтелектуальний профіль о. Кирила, то побачимо, що він був великим новатором, шукав нових знаків часу, аби промовляти до свого народу зрощумілою йому мовою».

Ігор Скочиляс розповідає, що Транквіліон прагнув, щоб його проповіді були розчитуванні, впізнаванні: «Звісно — це була доба бароко, люди очікували яскравих, торжествуючих форм та звернень. Поява Учительних Євангелій, укладених народною розмовною мовою, які безпосередньо зверталися до людей, мала на меті серед іншого перешкодити розповсюдженню протестантизму».

Історик розповів, що збереглося дуже мало достовірних відомостей про отця Ставровецького. Більшість інформація міститься в одному кодексі з бібліотеки ім. В. Стефаника у Львові. Про мотивацію багатьох вчинків Транквіліона ми можемо тільки здогадуватися. Наприклад, чому він прийняв унію, а не римо-католицизм? Якщо дивитися, читати його твори «Перло многоцінноє», «Учительськоє Євангеліє», «Зерцало богословія», то, очевидно, відповідь на поверхні: він жив східною традицією, був людиною Сходу, надихаючись східною літургією та слов’янсько-візантійським обрядом. Але водночас він розумів, що Церква може розвиватися і мати майбутнє тільки в єдності з Римом. Його вибір був дуже свідомим, це була надзвичайно освічена людина, яка, наприклад, викладала грецьку мову у Вільно, Острозі. Він був самодостатньою й «конкурентоспроможною» особистістю, але обрав саме унію.

Владика Ігор підтверджує, що якби Ставровецький став латинським священиком, то можливо й справді зробив би кращу кар’єра, але для людини, яка виросла в східній традиції, який дуже добре знав і розумів свій обряд, моління, Літургію – не так просто стати римо-католиком. «Гляньмо на митрополита Андрея Шептицького. Рід вже декілька століть був латинізований, але дух все-одно був український, русинський. Чого б він тоді написав «я русин з діда-прадіда”?, – питає митрополит, – віруючій людині не так легко змінити обряд, як це може здатися на перший погляд”.

Ігор Скочиляс наголошує, що для УКУ сьогодні одним з першочергових завдань є зшивання країни та «збирання розсіяних сущих». «Зараз ми переживаємо складний період, для нас дуже важливе питання – творення свого автентичного Українського Світу. Вважаю, що ідея Київської Церкви є дуже важливою складовою будування Українського Світу, – розповідає декан. – Якщо подивитися на попередні епохи – то українське суспільство було дуже закорінене в християнську традицію та жило нею. До часів Французької революції культура нашого народу була релігійною як за своєю суттю, так і публічними формами її репрезентації. Тому де, як не в УКУ, ми можемо краще пізнати цю культуру, через ідею Київської Церкви закласти сталий підмурівок Українського Світу і поділитися цим даром з іншими».

Декан розповідає, що у намаганні «збирати розсіяних сущих» УКУ шукає партнерів у різних академічних й університетських середовищах як України, так і закордону. Звичайно, непросто робити конференцію з п’ятьма співорганізаторами, потрібно узгоджувати тематику, домовлятися про ресурси, але такий підхід дає дуже благодатні плоди: приїжджають люди з Парижу, Києва, Харкова, Москви, за одним столом сидять богослови, культурологи, філологи, богослови, – спілкування збагачує нас і творить спільний гуманітарний простір, такий важливий за сучасних обставин.

Ще одне завдання цієї міжнародної конференції полягає в тому, щоб консолідувати різні середовища, які досліджують традицію Київської Церкви і зокрема спадщину Транквіліона Ставровецького. Ігор Возняк каже, що постать Кирила Транквіліона Ставровецького повинна об’єднати усіх людей в Україні: греко-католиків, правосланих, протестантів, – бо його постать вносить примирення, дає приклад того, як потрібно служити народові й Богові, йти за своїм розумом і тверезо оцінювати дійсність.

«На конференції ми намагалися показати, що Ставровецький був вплетений у ширший культурий і церковний контекст Сходу і Заходу, але при цьому він зберіг стою тотожність, свою українськість, свою християнськість. Тому спадщина Ставровецького і не загубилася в часі, як це сталося з багатьма іншими постатями», – каже Ігор Скочиляс. Він розповідає, що бачить великі плоди цієї програми, але потрібно артикулювати її в публічному суспільному просторі України, крок за кроком відчитувати її і відкривати сучасним українцям.