20 травня, на урочистостях присвячених 20-ти літтю філософсько-богословського факультету УКУ, Великий канцлер Університету, Блаженніший Святослав Шевчук проголосив ватиканську акредитацію богословських програм УКУ.

У своєму привітальному слові Кир Святослав підкреслив, що ще митрополит Андрей Шептицький хотів мати у своїй церкві найвищий за ступенем і найкращий за якістю викладання богословський університет. На жаль, через дві світові війни та нелояльну до українців владу цього не вдалося зробити. “Митрополит Андрей бачив нагальну потребу в університеті, тому що тільки університет має можливість допомагати церкві протистояти різним ідеологіям, культурним течіям та іншим викликам сучасності. Він бачив, що без осердя високої богословської науки наша церква не зможе вистояти. УКУ потрібний церкві для збереження української християнської ідентичності”, – підкреслив патріарх.

Ідею створення Університету постійно виношував патріарх Йосип Сліпий, який виплекав її в сталінських концтаборах і як тільки з’явилася можливість — одразу реалізував. За словами Кир Святослава, Патріарх Йосип бачив, що українська церква, яка живе на усіх континентах, не може обійтися без богословського осердя. Адже без богословського факультету Українська Греко-Католицька Церква і надалі залишиться мовчазною церквою.

“Я неодноразово говорив і повторюю: я не уявляю УГКЦ без УКУ. Особливо це відчутно у Києві, столиці нашої держави, – сказав Патріарх. – У своєму посланні,  яке я нещодавно видав, хотів підкреслити, що відповідальність за розвиток українського богослов’я лежить не тільки на студентах чи аспірантах УКУ, а на цілій церкві”.

Блаженніший Святослав Шевчук нагадав, що особливість УКУ полягає в тому, щоб  дивитися на проблеми сучасності (політичні і суспільні процеси, церковні перетворення) — очима віри. Це та особливість, яка становить ідентичність Українського католицького університету. Без християнської складової наш Університет може перетворитися на “звітрілу сіль”: одним вузом більше, одним менше — цього може ніхто і не помітити, але якщо ми хочемо реалізувати найвищі зразки українського інтелектуального життя, за задумом митрополита Андрея, то нам не обійтися без християнського, католицького Університету.

Патріарх побажав, щоб новим гаслом факультету стали слова ап. Івана: “Прийшов, побачив і увірував”.  Кожен, хто прийде в цей Університет, повинен звідти вийти іншим, зміненим і просвітленим Божою ласкою.

Великий канцлер зауважив, що отримання ватиканської акредитації – це не особливе визнання, навпаки – це кредит довіри, це нові виклики перед викладачами і адміністрацією УКУ. Перед Університетом відкриваються нові можливості, він зможе афіліювати до себе практично усі семінарії, катехитичні інститути та школи.  “Я сподіваюся, що ця акредитація сприятиме тіснішій інтеграції УКУ з усіма структурами церкви”, – сказав Кир Святослав.

Президент УКУ владика Борис Ґудзяк впершу чергу подякував усім свідкам і мученикам, які безстрашно перенесли віру крізь непроглядну темінь сталінських репресій. Перші ідеї створення Богословської академії він обговорював саме з ними – переслідуваними священиками і мирянами з підпільної церкви.

Окрім того, владика подякував усім викладачам, які приїздили викладати  з усього світу: Південної Африки, США, Канади, Австралії. “Це десятки-десятки імен, які безкорисливо допомагали нам створювати те, що здавалося цілковито неможливо: католицький університет в Україні”, – сказав владика Борис. Він також подякував першим студентам, які поступали на навчання в академію інколи всупереч волі своїх батьків, повірили, що це справді можливо: “Ця відвага студентів вимагала від викладачів великої жертовності. Я думаю, що в історії української вищої освіти ніхто ще не мав таких шансів і можливостей як студенти УКУ, якими вони вдало користали”.

Отець Богдан Прах сказав, що Університету і філософсько-богословському факультету зокрема важливо зрозуміти на якому етапі розвитку ми сьогодні перебуваємо: “Якби не глибока і переконлива віра Владики в те, що він робить і те, що це має змінити суспільство, якби не несамовита віра Блаженнішого Любомира Гузара, багато чого не вдалося б зробити. Багатьох людей не було б тут, в тому числі і мене. Заради цього Університету я також мусів змінити своє життя, свою країну”.

Отець-ректор розповідає, що великим поштовхом для розвитку Університету було паломництво святого Івана Павла ІІ в Україну. “Це був справжній подих Святого Духа, який вивільнив колосальну енергію, яка зійшла на нашу церкву та народ, – розповідає ректор. – Бог очікував від нас такої віри, яка здолає усі перешкоди. Віри, яка мала допомогти нам зрозуміти своє майбутнє”.

“Сьогоднішнє завдання для Університету — підняти усю церкву на вищий рівень богословської освіти. Цього потребує Блаженніший, увесь єпископат, наші вірні. Нам не можна бути лінивими, не відповідальними. Мусимо відповідати за кожне  слово. Це наша церква. Це наша відповідальність. Ми спільно будуємо цей Божий дім на землі”, – наголосив о. Богдан Прах.

В заключному слові декан філософсько-богословського факультету о.д-н Роман Завійський пригадав  1999 рік, коли відбулася перша зустріч випускників відновленої Львівської богословської академії з випускниками довоєнної Богословської академії. Наймолодша людина з того покоління була у своїх 90-х роках. “Ця зустріч яскраво ілюструє перервану традицію з якої ми виходимо,  обставини і водночас виклики, які перед нами стоять: наздогнати богословські прогалини, частково виправити історію, яка несправедливо змусила замовкнути нашу церкву”, – сказав о. Роман. Він наголосив, що у нас на сьогодні дуже багато прогалин. Наприклад,  немає жодного українського коментаря не те, що до книг Старого Завіту, а навіть Нового.

“Церква очікує від нас осмислення східного католицького богослов’я. Ми мусимо підняти з глибин нашу давню київську богословську традицію, показати її красу, зрозуміти її для себе, поділитися нею з вселенською церквою”, – сказав декан. Він розповів, що ватиканської акредитації для Богословської академії домагався ще митрополит Андрей Шептицький, він її не отримав, але викладачі цієї школи були дуже відомими у міжнародному богословському середовищі. Це були помітні, знані постаті, рівня яких сучасні викладачі факультету ще не досягнули.  Тож він сподівається, що ватиканська акредитація дозволить реалізувати факультету своє покликання — увійти в розлогу сім’ю богословських факультетів Європи і поділитися надбаннями нашої київської богословської традиції з Вселенською церквою.