16 січня 2014 року українська влада перетнула червону лінію, яка відокремлює напів-авторитарні режими від справжніх диктатур. Низка законів, проштампована провладною більшістю з кричущим прорушенням усіх належних процедур, завдала несамовитого удару громадянським правам і політичним свободам громадян України, в тому числі свободі слова, інформації та зібрань; поставила фактично поза законом діяльність непідконтрольних владі громадських організацій, усунула залишки незалежної судової системи, криміналізувала будь-які спроби незалежного громадського нагляду за діяльністю державних органів і остаточно унеможливила вільну політичну конкуренцію в країні.

Антиконституційні закони цілком передбачувано активізували антиурядові протести, які тривають у країні з кінця листопада. Вперше в історії незалежної України до учасників протестів було вжито насильство, принаймні двоє протестувальників у Києві застрелені міліцією, дуже багато поранені.

Нашу особливу заклопотаність викликає жорстокість міліції супроти журналістів. Судячи з усього, міліція не лише ігнорує їхні посвідчення та означені куртки, а й свідомо цілиться в них, б’є, затримує, ламає камери та нищить відеоматеріали. Найбільш тривожним є викрадення людей у різних містах, які чинять співробітники спецслужб та кримінальні злочинці, що співпрацюють із владою. Використання незаконних парамілітарних груп – так званих “тітушок” – для переслідування громадянських активістів і влаштування різноманітних провокацій ставить українських владоможців у один ряд із найпотворнішими диктаторськими режимами сучасності.

Під каток переслідувань потрапили і письменники та творчі працівники. Так, за вигаданими звинуваченнями в “організації масових заворушень” ув’язнені активісти мирного Євромайдану Юхим Дишкант – молодий поет, Дмитро Москалець – музикант і організатор кінофестивалю, й Артур Ковальчук, що займається економічними дослідженнями. Обставини затримання та відкриття кримінальних справ свідчать про кричуще порушення процесуальних норм і демократичних свобод.

Упродовж двох місяців президент України та його уряд не виявили найменшої схильності до консультацій, переговорів і компромісу. Навпаки, вони вперто закручували гайки, чинили дедалі цинічніші беззаконня, поглиблювали конфронтацію й провокували насильство. Вони залишались глухими до всіх поміркованих голосів і мирних закликів. Вони, схоже, розуміють лише мову сили.

Ми вважаємо, що настав час для міжнародного співтовариства вдатися до такої мови. Ми закликаємо наших колег у всьому світі не лише висловити свою підтримку українським письменникам і журналістам, а й продемонструвати солідарність із українським народом. Ми закликаємо мобілізувати ваші демократичні суспільства й посилити тиск на ваші уряди, щоб ті зайняли жорсткішу позицію супроти режиму, який веде країну до подальшого насильства й кровопролиття. Ми закликаємо до впровадження негайних санкцій проти режиму, який порушує права людини, в тому числі найбільш фундаментальні – на життя та свободу. Людей, які зневажають демократичні цінності і всіляко оббріхують Захід у своїй пропаганді, які позбавляють українців гідного життя та європейського майбутнього, слід позбавити змоги насолоджуватися всіма благами західного світу, подорожувати по ньому без віз із так званими службовими паспортами і відмивати через західні банки вкрадені у власного населення гроші.

Допоможіть нам їх зупинити!

Мирослав Маринович, президент