Такими словами Святіший Отець Бенедикт XVI згадує К’яру Любіх в листі, зачитаному Кардиналом Бертоне, Державним Секретарем Ватикану на похороні засновниці Руху Фоколяре, що відбувся у вівторок, 18 березня у базиліці San Paolo fuori le mura у Римі.

Спільнота руху Фоколяре запрошує Вас взяти участь Сорокаустому за К’яру Любіх, що відбудеться 18 квітня о 18 год. у соборі св. Юра під головуванням архиєпископа Львівського Владики Ігоря.

Одна із перших ідей зародилася в Триденті, у час бомбардувань, у темному підвалі при світлі свічки. Разом із моїми першими товаришками – говорить К’яра Любіх – випадково відкриваю Євангеліє на сторінці Ісусового Заповіту: „ Отче, щоб усі були одно, як я і Ти”. Ці слова, перед тим майже не знані, засвітилися як сонце вночі. Для цих слів ми народилися! Вічуваємо, що народиться щось велике, що досягне краю світу та освітить також мистецтво і науку, політику та економіку. Ми були впевнені, що Бог захопить наше життя у божественну пригоду, спочатку для нас невідому, де одночасно глядачами та акторами його божественного задуму любові, мить за миттю приноситимемо вклад нашої вільної волі.”
„Щоб усі були одно, як я і Ти”. Ці слова залишають ніби вогняний знак. Це є її харизма. Із перспективи єдності вона живе і читає Євангеліє. Як пише сама К’яра: „В той час, коли ми думали, що просто живемо Євангелієм, Святий Дух нечутно нам підкреслював деякі Слова, що мали стати основними принципами нової духовної течії: духовності єдності.”
Від самих початків єдність людьми, між народами визначається К’ярою як перший радикальний обов’язок. І у цьому світлі вона читає події, закликаючи усіх свідомо брати участь у встановленні нового світу: об’єднаного світу.
Ця течія духовності любові проявляється все більш універсальною, оскільки любов та єдність знаходяться у серці кожної людини, вписані в її ДНК. І це нове життя людей будь якого віку, суспільних прошарків, культури, раси та віри, а також священиків, монахів та монахинь, дає життя руху духовної та суспільної віднови всесвітнього масштабу, руху Фоколяре, керівником якого стала К’яра Любіх. Поступово набуватиме нового розвитку із єдиною метою приносити вклад у єдність та братерсто людського роду, згідно божественного плану, записаного у Євангелії.

К’яра Любіх народилася в Триденті 22 січня 1920 року у родині скромних матеріальних статків: батько її був типографом. Деякі роки вони живуть у справжній бідності з приводу економічної кризи того часу. У юному віці К’яра дає приватні лекції, щоб забезпечити собі навчання. Від матері, палкої християнки, успадковує віру, від батька-соціаліста – живу соціальну чутливість. Від малих років дозріває у ній покликання до «високого християнського життя». У 18 років викладає у початковій школі. У ній живе палке бажання правди, пошуку Бога. Вона вступає на факультет філософії університету Венеції. Перериває улюблене навчання з приводу війни. Але вона впевнена, що Ісус, «дорога, правда, життя буде її вчителем». У 19 років розпочинається її духовний шлях. У санктуарії Лорето, де згідно передання, зберігається будиночок, у якому жили Ісус, Йосиф і Марія, К’яра має відчуття, що виникне нова дорога у Церкві, за зразком родини з Назарету, і багато людей піде нею.
Вибухає друга світова війна. У 1943 році Тридент перебуває під сильним бомбардуванням. Але саме у цій атмосфері ненависті та насилля «блискавичне відкриття, що Бог – Любов». 7 грудня 1943 року К’яра назавжди дарує себе Богові.
У бомбосховищах разом зі своїми першими товаришками, бере Євангеліє. Слова Євангелія ніби просвітлені новим світлом. Їх втілюють одразу у життя.
У новій заповіді Ісуса, яку він називає «новою і своєю», «любіть одні одних, так як я вас полюбив», вона відчуває закон, що об’єднає роз’єднане людство. Із радикальністю живуть цими словами: «Нехай все у нас буде спільне: речі, будинки, гроші.» Вони відчувають радість, мир, силу, плоди Святого Духа, незмінні знаки живої присутності Воскреслого Христа, обіцяної «двом або трьом зібраним в його ім’я». «Саме Він – пише К’яра у 1948 році – ясно показує, що «потрібно робити», щоб повернути світові справжній мир». «У світі, все більш пройнятому матеріалізмом, де вірять лише в те, чого торкнуться – скаже пізніше К’яра Любіх – Господь забажав післати духовність, у якій у певний спосіб можна торкнути божественного».
Поза всяким очікуванням сама К’яра відкриває у Русі діалоги, на які вказав ІІ Ватиканський Собор.
Досвід живого Євангелія К’яри Любіх сприяє поширенню духовності єдності, що завжди вважалася екуменічною духовністю, серед інших християнських церков.
Духовність єдності виявляється особливо плідною у міжрелігійному діалозі. Перша жінка-християнка у 1981 році К’яра розповідає про свій євангельський досвід у храмі в Токіо перед 10 000 тисячами буддистів, а у 1997 році у Таїланді буддитським монахам. Цього ж самого року її запрошують до слова в історичній мечеті Malcolm X (Гарлем, Нью Йорк) перед 3000 афро-американських мусульман, ця зустріч повторююється у 2000 році із 5000 християн та мусульман. Діалог розвивається у різних країнах також із євреями, мусульманами, інду, таоїстами, сіксами та анімістами. Більше ніж 30 000 тисяч вірних різних релігій у різний спосіб поділяють дух єдності Руху Фоколяре.
Від самого початку Руху, вікриття Євангелія для К’яри є не лише духовним фактом, але вона впевнена, що живе Євангеліє веде до найбільш потужної соціальної революції. В останньому десятилітті під впливом духовності єдності проявляється оновлення у різноманітних сферах культури, економіки, політики, комунікацій. мистецтва, науки. Лише два приклади.
Із 1991 року у Бразилії серед кричущої економічної нерівноваги цієї країни розпочинається Рух у сфері економіки із проектом економіка сопричастя, що надихає на утворення більш ніж 700 підприємств виробництва та послуг “for profit” на п’яти континентах, із призначенням частини прибутків мало імущим. Вирисовуються лінії нової економіки, здатної впливати на величезну нерівновагу між багатими та бідними. Три центри підприємництва розвиваються у «цитаделях» Сан Паоло (Бразилія), О’Гіггінс (Аргентина) та Лоппіано (Італія).
У 1996 році К’яра дає початок політичному Руху за єдність, до якого зараз належать політики різних напрямків, різних країн, об’єднані ідеєю братерства як політичною категорією.
Визнання її харизми, із 1995 по 2008 рік: премія UNESCO за виховання у мирі, у 1998 році у Страсбурзі Премія «Права людини» Ради Європи, почесні докторати із різних дисциплін, численні присудження звання почесного громадянина є для К’яри Любіх нагодою, щоб свідчити про ідеал єдності, що її надихає, та все більше проявляється відповіддю на глибокі зміни, що відбуваються у цьому новому столітті.